Лисичка-сестричка та вовк
Жили-були дід та баба. Дід каже бабі:— Ти, бабо, печи пироги, а я запрягу сани та поїду за рибою.
Наловив риби і везе додому цілий віз. Ось їде він і бачить: лисичка згорнулася клубочком і лежить на дорозі. Дід зліз із воза, підійшов до лисички, а вона й не ворухнеться, лежить собі як мертва.
— Ось буде подарунок дружині! — сказав дід, взяв лисичку і поклав на віз, а сам пішов попереду.
А лисичка вичекала час і почала викидати потихеньку з воза рибу — по рибинці, по рибинці. Повикидала всю рибу і сама втекла.
— Ну, стара, — каже дід, — який комір привіз я тобі на шубу!
— Де?
— Та на возі — і риба, і комір.
Підійшла баба до воза: ні коміра, ні риби — і почала лаяти чоловіка:
— Ох ти, такий-сякий! Ти ще й обдурити мене захотів!
Тут дід зрозумів, що лисичка була не мертва. Пожурився, пожурився, та діла немає.
А лисичка зібрала всю розкидану рибу в купку, сіла на дорозі і їсть собі. Приходить до неї сірий вовк:
— Здоров, сестрице!
— Здоров, братіку!
— Дай мені рибки!
— Налови сам і їж.
— Я не вмію.
— Ех, та я ж наловила! Ти, братіку, йди на річку, опусти хвіст у ополонку, сиди та приговорюй: «Ловися, рибко, і мала, і велика! Ловися, рибко, і мала, і велика! Ловися, рибко, і мала, і велика!» Рибка сама до тебе на хвіст начепиться. Та дивись, сиди довше, а то не наловиш.
Вовк і пішов на річку, опустив хвіст у ополонку і почав приговорювати:
— Ловися, рибко, і мала, і велика!
Ловися, рибко, і мала, і велика!
А за ним і лисичка з'явилася; ходить навколо вовка та примовляє:
— Ясні, ясні на небі зірки,
Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
— Що ти, лисичко-сестричко, говориш?
— То я тобі допомагаю.
А сама, плутовка, щоразу повторює:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Довго-довго сидів вовк біля ополонки, цілу ніч не зходив з місця, хвіст його й приморозило; спробував підвестися — та нічого не вийшло!
«Еге, скільки риби начепилося — і не витягнути!» — думає він.
Дивиться, а баби йдуть по воду і, побачивши сірого, кричать:
— Вовк, вовк! Бийте його, бийте його!
Прибігли і почали бити вовка — хто коромислом, хто відром, хто чим попало. Вовк стрибав, стрибав, відірвав собі хвіст і пустився без оглядки тікати.
«Добре ж, — думає, — я тобі відплачу, сестрице!»
Тим часом, поки вовк віддувався, лисичка-сестричка захотіла спробувати, чи не вдасться ще щось стягнути. Забралася в одну хату, де баби пекли млинці, та влізла головою у діжку з тістом, вимазалася і біжить. А вовк їй назустріч:
— Ось як ти мене навчила? Мене всюди побили!
— Ех, вовчику-братику! — каже лисичка-сестричка. — У тебе хоч кров виступила, а у мене мозок, мене більше твого прибили: я ледве плентаюся.
— І то правда, — каже вовк, — де тобі, сестрице, йти, сідай на мене, я тебе довезу.
Лисичка сіла йому на спину, він її і повіз.
Ось лисичка-сестричка сидить та потихеньку співає:
— Битий небитого везе,
Битий небитого везе!
— Що ти, сестрице, говориш?
— Я, братіку, кажу: «Битий битого везе».
Так, сестрице, так!
Інші казки
