Чого на світі не буває
Жив-був пан, багатий-пребагатий. Не знав він, куди свої гроші подіти. Їв-пив солодко, одягався пишно, гостей у нього щодня стільки було, що в інших і на свята того не бувало. А все в нього грошей не убувало, ще й прибувало.І захотілось раз панові пожартувати над дурним мужиком, собі й гостям на потіху.
Кличе він найбіднішого мужика з села та й каже йому:
— Слухай, мужик. Даду я тобі грошей цілу маленку, тільки скажи мені, чого на світі не буває. Нині люди до всього дійшли: і на чорті їздять, і по небі літають, і в Петербург по дроті лапті послати можна. Скажи ж: чого на світі не буває?
Почесав мужик потилицю.
— Не знаю, — каже, — пане, здається, справді все на світі буває. Дайте строку до завтра — може, і надумаю.
— Ну, іди, подумай, — каже пан, — а завтра приходь, відповідь принеси.
Мужик до півнів не спав, все панську загадку відгадував. Надумає, так і мало чого на світі не буває, а й те в голову прийде: «Може, це й буває, тільки я не знаю. Ну та добре, скажу навмання, може, щось і не буває!»
На другий день прийшов він до пана.
— Ну що, мужик, тепер знаєш, чого на світі не буває?
— Одного, пане, не буває: сокирою ніхто не підперезується, ніг за топорище не затикає.
Усміхнувся пан, усміхнулися гості; бачать — мужик-то сірий, а розум у нього не вовк з’їв. Треба маленку відміряти. Та пан не те грошей пожалів, не те ще над мужиком пожартувати захотів, хто його знає, тільки й каже мужикові:
— Знайшов, брате, що сказати. У нас справді цього не роблять, а в чужих краях — так сплошь і поруч. Іди з Богом до завтра. Надумаєш — відповідь принеси.
Продумав мужик і другу ніч. Що ні надумає, все надія погана на панські гроші. «Хитрі німці, — у них, може, все буває. Ну та скажу ще щось!»
Приходить зранку до пана.
— Ну, мужик, чи все на світі буває?
— Не все, пане: баба попом не буває, червона дівка обідні не служить.
Усміхнулися всі, тільки пан знову йому грошей не дав.
— Ні, — каже, — це буває; по німеччині й усе так. Іди, подумай останній раз. Скажеш — бери гроші, а то не прогнівайся.
Плюнув із досади мужик, ідучи додому, думає: «Мабуть, одному тільки не бувати, щоб у мене гроші були!»
Все-таки через ніч знову йде до пана. «Наговорю, — думає, — йому всякої всячини; може, щось і небилиця буде».
— Ну, що гарненького скажеш? — питає пан. — Чи не дізнався, чого на світі не буває?
— Все, пане, буває, — каже мужик. — Думав я, що люди хоч на небо не потрапляють, а тут сам побував, тепер повірив, що й це буває.
— Як же ти на небо потрапив?
— Покійниця жона побувати наказувала і підводу за мною вислала: двох журавлів у різнопряжку. Побачився з нею, з діточками і до твоєї милості повернувся.
— І назад із журавлями?
— Ні, назад я зіскочив.
— Як же ти, мужичку, не забився?
— А так, що по вуха в землю зав’яз, не тверда земля трапилася.
— Із землі ж як виліз?
— Хе... як! А сходив додому, приніс лопату, викопався та й виліз.
— Не бачив ти на небі покійного пана, мого батька?
— Як же, бачив, до ручки допустити звеліли.
— Ну, що він там робить? — допитує пан.
Мужик-то, не будь дурний, здогадався й каже:
— Що покійний пан робить? Та після моїх діточок пелюшки миє.
— Брешеш, мужик-дурню! — закричав пан. — Того на світі не буває, щоб пан у холопа нянчився! Бери гроші та не мели дурниць!
Інші казки
