Донька-семилітка
Їхали два брати: один бідний, інший багатий. У обох по коні — у бідного кобила, у багатого мерин. Зупинилися вони на нічліг поруч. У бідного кобила вночі принесла лоша; лоша підкотився під віз багатого. Будить він вранці бідного:— Уставай, брате! У мене віз вночі лоша приніс.
Брат встає і каже:
— Як можна, щоб віз лоша приніс? Це моя кобила принесла.
Багатий каже:
— Коли б твоя кобила принесла, лоша б біля неї був!
Посварилися вони і пішли до начальства. Багатий дарував суддям гроші, а бідний словами виправдовувався.
Дійшла справа до самого царя. Наказав він покликати обох братів і загадав їм чотири загадки:
— Що найсильніше і найшвидше на світі? Що найжирніше? Що найм’якше? І що наймиліше? І дав їм строку три дні:
— На четвертий день приходьте, відповідь давайте!
Багатий подумав-подумав, згадав про свою куму і пішов до неї поради просити.
Вона посадила його за стіл, стала частувати, а сама питає:
— Чого такий сумний, кумане?
— Та загадав мені цар чотири загадки, а строку всього три дні дав.
— Що ж це за загадки, скажи мені.
— Ось що, кумо! Перша загадка: що найсильніше і найшвидше на світі?
— Ех, загадка! У мого чоловіка є кара кобила; немає швидшої! Як битимеш її батогом, зайця наздожене.
— Друга загадка: що найжирніше на світі?
— У нас минулого року рябий кабан годувався; такий жирний став, що на ноги не піднімається!
— Третя загадка: що найм’якше на світі?
— Звісно — пуховик, м’якше не вигадаєш!
— Четверта загадка: що наймиліше на світі?
— Наймиліше — онучок Іванушка!
— Ну, дякую тобі, кумо! Навчила мене розуму, вік тебе не забуду.
А бідний брат залився гіркими сльозами і пішов додому. Зустрічає його семирічна дочка:
— Про що ти, тату, зітхаєш та сльози ллєш?
— Як же мені не зітхати, як сліз не лити? Загадав мені цар чотири загадки, які мені й у житті не розгадати.
— Скажи мені, які загадки.
— Ось які, дочко: що найсильніше і найшвидше на світі, що найжирніше, що найм’якше і що наймиліше?
— Іди, тату, і скажи цареві: найсильніше і найшвидше — вітер, найжирніше — земля: що не росте, що не живе, земля годує! Найм’якше — рука: на що людина не ляже, а все руку під голову кладе; а миліше сну немає нічого на світі!
Прийшли до царя обидва брати — і багатий, і бідний. Вислухав їх цар і питає бідного:
— Сам ти додумався чи хто тебе навчив?
Відповідає бідний:
— Ваше царське величество! Є в мене семирічна дочка, вона мене навчила.
— Коли дочка твоя мудра, ось їй шовкова нитка; нехай до ранку витче мені рушник узорчастий.
Мужик узяв шовкову нитку, приходить додому сумний, зажурений.
— Лихо наше! — каже дочці. — Цар наказав із цієї нитки виткати рушник.
— Не журися, тату! — відповіла семирічка; відламала прутик від віника, подає батькові й наказує: — Іди до царя, скажи, щоб знайшов того майстра, який би зробив із цього прутика кросна: було б на чому рушник ткати!
Мужик доніс про це цареві. Цар дає йому півтораста яєць.
— Віддай, каже, своїй дочці; нехай до завтра виведе мені півтораста курчат.
Повернувся мужик додому ще сумніший, ще зажуреніший:
— Ох, дочко! Від однієї біди втечеш — інша нав’яжеться!
— Не журися, тату! — відповіла семирічка. Спекла яйця і приховала до обіду та вечері, а батька посилає до царя:
— Скажи йому, що курчатам на корм треба одноденне просо: за один день поле оране, просо засіяне, зжате і обмолочене. Іншого проса наші курчата й клювати не будуть.
Цар вислухав і каже:
— Коли дочка твоя мудра, нехай завтра сама до мене прийде — ні пішки, ні на коні, ні гола, ні вдягнена, ні з гостинцем, ні без подарунка.
«Ну, — думає мужик, — такої хитрії задачі й дочка не розв’яже; прийшло зовсім пропадати!»
— Не журися, тату! — сказала йому дочка-семирічка. — Іди до мисливців та купи мені живого зайця й живої перепілки.
Батько пішов і купив їй зайця й перепілку.
Наступного дня вранці скинула семирічка весь одяг, наділа на себе сітку, а в руки взяла перепілку, сіла верхи на зайця і поїхала до палацу.
Цар її біля воріт зустрічає. Вона поклонилася цареві.
— Ось тобі, царю, подарунок! — і подає йому перепілку.
Цар простягнув був руку, перепілка пірх — і полетіла!
— Добре, — каже цар, — як наказав, так і зроблено. Скажи мені тепер: адже твій батько бідний, чим ви живете?
— Батько мій на сухому березі рибу ловить, пастки у воду не ставить, а я спідницею рибу ношу та юшку варю.
— Що ти, дурна, коли риба на сухому березі живе? Риба в воді плаває!
— А ти розумний! Коли це бачили, щоб віз лоша приніс?
Цар наказав віддати лоша бідному мужикові, а дочку його взяв до себе. Коли семирічка виросла, він одружився з нею, і стала вона царицею.
Інші казки
