Вівця, лисиця та вовк
Втекла в одного чоловіка вівця.Назустріч їй — лисиця:
— Куди, вівце, йдеш? Куди путь тримаєш?
— Ох, лисичко-сестричко! Була я в чоловіка, та життя мені не стало: де баран здуріє-напроказить, а все я, винувата! Ось і надумала піти, куди очі дивляться.
— І я теж! — каже лисиця. — Де коршун чи яструб курку впіймають, а все я, лисиця, винувата. Побіжимо разом!
Зустрівся їм голодний вовк:
— Вівця й лисиця, далеко йдете?
Лисиця йому:
— А куди очі дивляться!
— Ходімо разом!
Пішли вони втрьох. Раптом вовк каже вівці:
— А що, вівце, адже на тобі тулуп-то мій!
Лисиця почула це й підхопила:
— Справді, брате, твій?
— Правду кажу, мій тулуп.
— І до присяги підеш?
— Піду, — каже вовк.
— Тоді цілуй присягу!
Лисиця помітила, що чоловік на стежці поставив пастку. Підвела вовка до пастки й каже:
— Ось тут і цілуй!
Вовк з дурня сунув туди мордою; пастка клацнула й схопила його.
Лисиця з вівцею втекли, як слід.
Інші казки
