Зимів'я звірів
Ішов бик лісом, зустрічає йому назустріч баран.— Куди, баран, ідеш? — запитав бик.
— Від зими літа шукаю, — каже баран.
— Ходімо зі мною!
Ось пішли вони разом, зустрічається їм назустріч свиня.
— Куди, свине, ідеш? — запитав бик.
— Від зими літа шукаю, — відповідає свиня.
— Іди з нами.
Пішли втрьох далі, назустріч їм гусак.
— Куди, гусаче, ідеш? — питає бик.
— Від зими літа шукаю, — відповідає гусак.
— Ну, іди за нами!
Ось гусак і пішов за ними. Ідуть, а назустріч їм півень.
— Куди, півню, ідеш? — запитав бик.
— Від зими літа шукаю, — відповідає півень.
— Іди за нами!
Ось вони йдуть шляхом-дорогою й розмовляють між собою:
— Як же, братчики-товариші! Час настає холодний, де тепла шукати? Бик і каже:
— Ну, давайте хату будувати, а то, чого доброго, й справді зимою замерзнемо. Баран каже:
— У мене шуба тепла — бач, яка шерсть! Я й так перезимую.
Свиня каже:
— А по мені хоч які морози — я не боюся: зариюсь у землю й без хати прозимую.
Гусак каже:
— А я сяду посеред ялини, одне крило постелю, а другим укриюся, мене жоден холод не візьме; я й так прозимую.
Півень каже:
— А хіба в мене немає своїх крил? І я прозимую!
Бик бачить — справа погана, треба самому клопотатися.
— Ну, — каже, — ви як хочете, а я стану хату будувати.
Збудував собі хатинку й живе в ній. Ось прийшла зима холодна, почали морози пробирати; баран проситься у бика:
— Пусти, брате, погрітися.
— Ні, баране, у тебе шуба тепла; ти й так перезимуєш. Не пущу!
— А якщо не пустиш, то я розбіжусь і виб’ю з твоєї хати колоду; тобі ж буде холодніше.
Бик думав-думав: “Дай пущу, а то, може, і мене заморозить”, — і пустив барана.
Ось і свиня промерзла, прийшла до бика:
— Пусти, брате, погрітися.
— Ні, не пущу! Ти в землю зариєшся й так перезимуєш.
— А не пустиш, так я рилом усі стовпи підірю та твою хату звалю.
Робити нема чого, треба пустити. Пустив і свиню. Тоді прийшли до бика гусак і півень:
— Пусти, брате, до себе погрітися.
— Ні, не пущу! У вас по два крила: одним постелитеся, другим укриєтеся; так і прозимуєте!
— А не пустиш, — каже гусак, — так я весь мох із твоїх стін повищипаю, тобі ж холодніше буде.
— Не пустиш? — каже півень. — Так я злітаю на горище, усю землю зі стелі згребу, тобі ж холодніше буде.
Що робити бику? Пустив жити до себе і гусака, і півня.
Ось живуть вони собі в хатинці. Відігрівся в теплі півень і почав пісеньки співати.
Почула лисиця, що півень пісеньки співає, захотілося їй півнячим м’ясом поласувати, та як його дістати? Лисиця пустилася на хитрість, пішла до ведмедя та вовка й сказала:
— Ну, любі кумоньки! Я знайшла для всіх поживу: для тебе, ведмедю, — бика, для тебе, вовче, — барана, а для себе — півня.
— Добре, кумонько! — кажуть ведмідь і вовк. — Ми твоїх послуг ніколи не забудемо. Ходімо ж заріжемо та поїмо!
Лисиця привела їх до хатинки. Ведмідь каже вовкові:
— Іди ти вперед! А вовк кричить:
— Ні, ти сильніший за мене, іди ти вперед!
Гаразд, пішов ведмідь; тільки що в двері — бик нахилив голову й притиснув його рогами до стінки. А баран розбігся та як вдарить ведмедя в бік — і збив його з ніг. А свиня рве й кидає на шматки. А гусак підлетів — очі щипає. А півень сидить на балці й кричить:
— Подайте сюди, подайте сюди!
Вовк із лисицею почули крик — і втікати!
Ось ведмідь рвався, рвався, ледве вирвався, догнав вовка й розповідає:
— Ну, що було мені!.. Такого страху відроддя не бачив. Тільки що зайшов я в хату, звідки ні возьмись, баба з ухватом на мене... Так до стіни й притиснула! Набігло народу сила-силенна: хто б’є, хто рве, хто шилом у очі коле. А ще один на балці сидів та все кричав: “Подайте сюди, подайте сюди!” Ну, якби до нього подали, здається, і смерть була б!