Півник - золотий гребінець і жорна

Жив собі був дід із бабою, бідні-бідні! Хліба в них не було. Ось вони поїхали в ліс, назбирали жолудів, привезли додому й почали їсти. Довго чи коротко вони їли, тільки баба впустила один жолудь у підпілля. Жолудь пустив паросток і незабаром виріс до підлоги. Баба помітила й каже:
— Діду! Треба підлогу прорубати. Нехай дуб росте вище. Як виросте, не будемо в ліс за жолудями їздити, будемо в хаті зривати.

Дід прорубав підлогу. Деревце росло-росло й доросло до стелі. Дід розібрав і стелю, а потім і дах зняв: деревце все росте та росте й доросло аж до самого неба.

Не стало в діда з бабою жолудів, взяв він мішок і ліз на дуб. Ліз-ліз... і виліз на небо. Ходив-ходив по небі, побачив: сидить півник — золотий гребешок, а біля нього стоять жорна. Дід довго не думав, узяв із собою півника й жорна й спустився в хату. Спустився й каже бабі:
— Як нам бути, що нам їсти?
— Постривай, — сказала баба, — я спробую жорна.

Взяла жорна й почала молоти: ось млинець та пиріг, млинець та пиріг, що не поверне — усе млинець та пиріг! І нагодувала діда.

Їхав повз якийсь боярин і заїхав до діда з бабою в хату.
— Немає, — питає, — чогось поїсти?
Баба каже:
— Що тобі, рідний, дати — хіба млинців?
Взяла жорна й намолола: нападали млинці та пиріжки.

Боярин поїв і каже:
— Продай мені, бабусю, твої жорна.
— Ні, — відповіла баба, — продавати не можна.

Він позаздрив чужому добру й украв у неї жорна. Як побачили дід із бабою, що жорна вкрадені, стали сумувати.
— Постривай, — каже півник — золотий гребешок, — я полечу, дожену!

Прилетів він до боярських хоромів, сів на ворота й кричить:
— Кукуріку! Боярине, боярине! Віддай наші жорна, золоті, блакитні!

Як почув боярин, одразу наказує:
— Гей, хлопче! Візьми, кинь його в воду.

Схопили півника, кинули в колодязь. Він і став примовляти:
— Носику, носику, пий воду! Ротику, ротику, пий воду... — і витяг увесь колодязь.

Випив воду й полетів до боярських хоромів. Сів на балкон і знову кричить:
— Кукуріку! Боярине, боярине! Віддай наші жорна, золоті, блакитні! Боярине, боярине! Віддай наші жорна, золоті, блакитні!

Боярин наказав кухареві кинути його в гарячу піч. Схопили півника, кинули в гарячу піч — прямо в вогонь. Він і став примовляти:
— Носику, носику, лей воду! Ротику, ротику, лей воду...

І залив увесь жар у печі. Злетів, влетів у боярські палати й знову кричить:
— Кукуріку! Боярине, боярине! Віддай наші жорна, золоті, блакитні! Боярине, боярине! Віддай наші жорна, золоті, блакитні!

У той самий час боярин гостей приймав. Гості почули, що кричить півник, і одразу ж побігли з хати. Господар кинувся доганяти їх, а півник — золотий гребешок підхопив жорна й полетів із ними до діда й баби.

↑ Догори

Півник - золотий гребінець і жорна

Інші казки