Хлопчик-з-пальчик
Жили собі дід із бабою. Одного разу баба рубала капусту й випадково відрубала собі палець. Загорнула його в ганчірку й поклала на лавку. Раптом почула — хтось на лавці плаче. Розгорнула ганчірку, а в ній лежить хлопчик на зріст із пальчик.Здивувалася баба, налякалася:
— Ти хто такий?
— Я твій синок, народився з твого мізинчика.
Взяла його баба, дивиться — хлопчик крихітний-крихітний, ледве від землі видно. І назвала його Хлопчик-з-пальчик.
Став він у них рости. Зростом хлопчик не виріс, а розумом виявився мудрішим за дорослого.
Ось він одного разу й каже:
— Де мій татусь?
— Пішов на поле орати.
— Я до нього піду, допомагатиму.
— Іди, дитятко.
Прийшов на поле:
— Здоров, татусю!
Озирнувся дід навколо:
— Що за диво! Чую голос, а нікого не бачу. Хто це зі мною говорить?
— Я — твій синок. Прийшов тобі допомагати орати. Сідай, татусю, перекуси та трохи відпочинь!
Зрадів дід, сів обідати. А Хлопчик-з-пальчик заліз коневі у вухо й почав орати, а батькові наказав:
— Якщо хто захоче мене купити, продавай сміливо: не бійся — не загину, назад додому повернусь.
Ось їде повз пан, дивиться й дивується: кінь іде, плуг оре, а людини нема!
— Такого ще й на світі не бувало, щоб кінь сам собою орав!
Дід каже панові:
— Що ти, чи ти сліпий? Це мій син оре.
— Продай мені його!
— Ні, не продам: у нас з бабою тільки й радощів, тільки й утіхи, що Хлопчик-з-пальчик.
— Продай, дідусю!
— Ну, давай тисячу рублів.
— Чому так дорого?
— Сам бачиш: хлопчик малий, та удалий, на ногу швидкий, на посилку легкий!
Пан заплатив тисячу рублів, взяв хлопчика, посадив у кишеню й поїхав додому. А Хлопчик-з-пальчик прорвав дірку в кишені й пішов від пана.
Ішов, ішов, і наздогнала його темна ніч. Сховався він під травинку біля самої дороги й заснув. Набіг голодний вовк і проковтнув його. Сидить Хлопчик-з-пальчик у вовчому череві живий, і горя йому мало!
Погано прийшлося сірому вовкові: побачить він отару, вівці пасуться, пастух спить, а тільки підкрадеться вівцю вкрасти — Хлопчик-з-пальчик і закричить усередину:
— Пастуше, пастуше, вівчарський духу! Спиш, а вовк вівцю тягне!
Пастух прокидається, кидається бігти на вовка з палицею, а ще й нацькує на нього собак, а собаки ну його рвати — тільки шматки летять! Ледве-ледве втече сірий вовк!
Зовсім вовк зів'яв, довелося гинути з голоду. Благає він Хлопчика-з-пальчик:
— Вилізь!
— Довези мене додому до батька, до матері, тоді вилізу.
Робити нема чого. Побіг вовк у село, ускочив прямо до діда в хату.
Хлопчик-з-пальчик одразу вискочив із вовчого черева:
— Бійте вовка, бійте сірого!
Дід схопив кочергу, баба рогача — і давай бити вовка. Тут його й добили, зняли шкуру та зробили синові кожух.
Інші казки
