Кришталева гора
У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар, у царя було три сини. Ось діти й кажуть йому:— Милостивий государю-батюшко! Благослови нас, ми на полювання поїдемо.
Батько благословив, і вони поїхали в різні сторони.
Молодший син їздив, їздив і заблукав; виїжджає на галявину, на галявині лежить пала кобила, навколо цієї падли зібралося багато всяких звірів, птахів і гадів.
Піднявся сокіл, прилетів до царевича, сів йому на плече й каже:
— Іване-царевичу, поділи нам цю кобилу: лежить вона тут тридцять три роки, а ми все сперечаємося, а як поділити — не придумаємо.
Царевич зліз зі свого доброго коня й поділив падло: звірам — кістки, птахам — м’ясо, шкіра — гадам, а голова — мурахам.
— Дякую, Іване-царевичу! — сказав сокіл. — За цю послугу можеш ти обертатися ясним соколом і мурахою щоразу, як забажаєш.
Іван-царевич ударився об сиру землю, став ясним соколом, злетів і полетів у тридесяте царство; а те царство більш ніж наполовину втягнуло в кришталеву гору.
Прилетів прямо до палацу, обернувся добрим молодцем і питає придворну стражу.
— Чи не візьме ваш государь мене до себе на службу?
— Чому не взяти такого молодця? Отож він поступив до того царя на службу й живе у нього тиждень, другий і третій. Почала просити царевна:
— Государю мій батюшко! Дозволь мені з Іваном-царевичем на кришталевій горі погуляти.
Цар дозволив. Сіли вони на добрих коней і поїхали.
Під’їжджають до кришталевої гори, раптом, звідки ні візьмися, вискочила золота коза.
Царевич погнав за нею; скакав, скакав, кози не здобув, а повернувся назад — і царевни нема! Що робити? Як до царя на очі показатися?
Нарядився він таким древнім дідом, що й не впізнати, прийшов до палацу й каже царю:
— Ваша величність! Найміть мене стадо пасти.
— Добре, будь пастухом; якщо прилетить змій о трьох головах — дай йому три корови, якщо о шести головах — дай шість корів, а якщо о дванадцяти головах — то відлічи дванадцять корів.
Іван-царевич погнав стадо по горах, по долах; раптом летить з озера змій о трьох головах:
— Ех, Іване-царевичу, за яку ти справу взявся? Де б тобі, доброму молодцеві, битися, а ти стадо пасеш! Ну-ка, — каже, — відгони мені трьох корів.
— Не занадто чи буде? — відповідає царевич. — Я сам за добу їм одну качку, а ти трьох корів захотів... Ні, тобі жодної!
Змій розлютився і замість трьох захопив шість корів; Іван-царевич одразу обернувся ясним соколом, зняв у змія три голови й погнав стадо додому.
— Що, дідусю, — питає цар, — чи прилітав триголовий змій, чи дав йому трьох корів?
— Ні, ваша величність, жодної не дав!
Наступного дня гнав царевич стадо по горах, по долах; прилітає з озера змій о шести головах і вимагає шість корів.
— Ах ти, чудо-юдо ненажерливе! Я сам за добу їм одну качку, а ти чого захотів! Не дам тобі жодної!
Змій розлютився, замість шести захопив дванадцять корів; а царевич обернувся ясним соколом, кинувся на змія й зняв у нього шість голів.
Пригнав додому стадо, цар і питає:
— Що, дідусю, чи прилітав шестиголовий змій, чи багато мого стада поменшало?
— Прилітав-то прилітав, але нічого не взяв!
Пізнього вечора обернувся Іван-царевич у мурашку й через маленьку тріщинку проліз у кришталеву гору, дивиться — у кришталевій горі сидить царевна.
— Здоров був, — каже Іван-царевич, — як ти сюди потрапила?
— Мене забрав змій о дванадцяти головах, живе він на батюшковому озері. У тому змії скриня ховається, у скрині — заєць, у зайці — качка, у качці — яєчко, у яєчку — насінинка; якщо ти його вб’єш і дістанеш цю насінинку, тоді можна кришталеву гору зруйнувати й мене звільнити.
Іван-царевич виліз з тієї гори, зібрався пастухом і погнав стадо.
Раптом прилітає змій о дванадцяти головах:
— Ех, Іване-царевичу! Не за свою справу взявся: чим би тобі, доброму молодцеві, битися, а ти стадо пасеш... Ну-ка, відлічи мені дванадцять корів!
— Занадто буде! Я сам за добу їм одну качку, а ти чого захотів!
Почали вони битися, і довго чи коротко билися — Іван-царевич переміг змія о дванадцяти головах, розрізав його тулуб і на правій стороні знайшов скриню: у скрині — заєць, у зайці — качка, у качці — яйце, у яйці — насінинка.
Взяв він насінинку, запалив і підніс до кришталевої гори — гора розтанула.
Іван-царевич вивів звідти царевну й привіз її до батька, батько зрадів і каже царевичу:
— Будь ти моїм зятем!
Тут їх і повінчали; на тому весіллі й я був, мед-пиво пив, по бороді текло, в рот не потрапило.
Інші казки
