Лев, щука і людина

Раз на річці лев із щукою розмовляв, а людина стояла осторонь і слухала.
Лише щука побачила людину, одразу ж пірнула у воду.

Лев її потім питає:
— Чого ти пірнула у воду?
— Людину побачила.
— Ну, то що ж?
— Та вона хитра.
— Що за людина? — питає лев. — Подай її мені, я її з’їм.

Пішов лев людину шукати. Іде назустріч хлопчик.
— Ти людина?
— Ні, я ще не людина. Я хлопчик. Ще коли буду людиною!
Лев його не чіпав, пройшов повз. Іде назустріч дід.
— Ти людина?
— Ні, батюшка леве! Яка я тепер людина! Був колись людиною.

І цього лев не чіпав.
— Що за диковина! Не знайдеш людини ніде!
Ішов, ішов лев, зустрів солдата з рушницею і з шаблею.
— Ти людина?
— Людина.
— Ну, я тебе з’їм!
— А ти почекай, — каже йому солдат. — Відійди від мене, я сам тобі в пащу кинуся. Роззяви пащу ширше!

Лев відійшов, роззявив пащу. Солдат прицілився та як бахне з рушниці! Потім підбіг та шаблею вухо у льва відтяв. Лев — тікати.
Прибігає до річки. Випливає щука, питає:
— Ну що, бачив людину?
— Та що, — каже лев, — хитра людина! Спочатку я її не знайшов: то каже, що був людиною, то каже, що ще буде людиною, а як знайшов людину — так я й не зрадів. Він мені наказав відійти та роззявити пащу, потім як плюне мені в пащу, і зараз ще пече, а потім як висуне язика, та вухо мені й злизнув!
— Отож, я тобі казала, що хитра людина...

↑ Догори

Лев, щука і людина

Інші казки