Лутонюшка
Жив-був старий із старою; мали вони сина Лутоню. Ось одного разу старий із Лутонею займалися чимось на дворі, а стара була в хаті. Стала вона знімати з полиці поліно, упустила його на загнеток і тут дуже голосно закричала та заревла. Ось старий почув крик, прибіг поспішно до хати і питає стару: про що вона кричить? Стара крізь сльози почала йому говорити:- Та ось якби ми одружили свого Лутонюшку, і якби в нього був синок, і якби він тут сидів на загнетку, — я б його ж поліном уразила!
Ну, і старий почав разом із нею кричати про це, кажучи:
- І справді, стара! Ти б його уразила!.. Кричать обоє, що є сили. Ось біжить із двору Лутоня і питає:
- Про що ви кричите? Вони розповіли, про що:
- Якби ми тебе одружили, і був би у тебе синок, і якби він недавно сидів ось тут, стара вбила б його поліном: воно впало прямо сюди, і так різко!
- Ну, — сказав Лутоня, — спасибі вам! Потім узяв свою шапку в обійми і каже:
- Прощавайте! Якщо я знайду когось дурнішого за вас, то повернуся до вас знову, а не знайду — і не чекайте мене!
І пішов. Ішов, ішов і бачить: мужики корову на хату тягнуть.
- Навіщо ви корову тягнете? — запитав Лутоня.
Вони йому відповіли:
- Та ось бачиш, скільки трави там виросло!
- Ох, дурні набиті! — сказав Лутоня. Взяв, заліз на хату, зірвав траву і кинув корові.
Мужики страшенно тому здивувалися і почали просити Лутоню, щоб він у них пожив та навчив їх.
- Ні, — сказав Лутоня, — у мене таких дурнів ще багато по білому світу!
І пішов далі. Ось в одному селі побачив він юрбу мужиків біля хати: прив’язали вони у воротах хомут і палицями заганяють у цей хомут коня, замучили її до напівсмерті.
- Що ви робите? — запитав Лутоня.
- Та ось, батюшка, хочемо запрягти конячку.
- Ох ви, дурні набиті! Пустіть, я вам зроблю.
Взяв і надів хомут на коня. І ці мужики здивувалися йому, почали зупиняти його і щиро просити, щоб залишився він у них хоч на тиждень. Ні, Лутоня пішов далі.
Ішов, ішов, стомився і зайшов на постоялий двір. Тут побачив він: господиня-старушка зварила саламату, поставила на стіл своїм дітям, а сама то й діло ходить з ложкою до льоху за сметаною.
- Навіщо ти, старушко, даремно лапти топчеш! — сказав Лутоня.
- Як навіщо? — відповіла старуха хрипким голосом. — Ти бачиш, батюшка, саламата на столі, а сметана в льоху.
- Та ти б, старушко, взяла і принесла сюди сметану; у тебе справа пішла б як по маслу!
- І справді, рідний!
Принесла до хати сметану, посадила Лутоню з собою. Лутоня наївся, заліз на полати й заснув. Коли він прокинеться, тоді і казка моя далі почнеться, а поки що все.
Інші казки
