Ведмідь і собака

Жили-були чоловік та жінка. Був у них вірний пес. З молоду він охороняв дім, а як прийшла старость, то й гавкати перестав.

Набрид він чоловікові. Отож узяв він мотузку, зачепив пса за шию та повів у ліс. Привів до осики й хотів уже задушити, але як побачив, що у старого пса течуть гіркі сльози, стало йому шкода.

Відпустив чоловік пса, а сам пішов додому.
Залишився пес у лісі. Лежить під деревом голодний і проклинає собачу долю.
Раптом йде ведмідь:
— Що ти, пес, тут ліг?
— Господар мене прогнав.
— А що, песику, хочеться тобі їсти?
— Ще як хочеться!
— Ну, ходімо зі мною, я тебе нагодую.

Ось вони й пішли. Назустріч їм трапляється жеребець.
Ведмідь схопив жеребця. Жеребець упав. Ведмідь розірвав його і каже псові:
— На, їж скільки хочеш, а як з’їси все, приходь до мене.
Живе пес, ні про що не журиться. А як усе з’їв і знову проголодався, побіг до ведмедя.
— Ну що, брате, з’їв жеребця?
— З’їв, знову доводиться голодувати.
— Нащо голодувати! Знаєш, де ваші жінки жнуть?
— Знаю!
— Тоді ходімо, я підкрадуся до твоєї господині та схоплю дитину, а ти дожени мене та відбери. Як відібереш, віднеси господині. Вона за це знову почне тебе годувати.

Ось прибіг ведмідь на ниву, де жінки жнуть, і вкрав дитину.
Дитина закричала, жінки кинулися за ведмедем, доганяли, доганяли, не змогли наздогнати, так і повернулися. Мати плаче, жінки журяться.

І от, нізвідки нізвідки, прибіг пес, догнав ведмедя, відібрав дитину і несе її назад.
— Дивіться, — кажуть жінки, — пес відібрав дитину!
Мати така рада-раденька.
— Тепер, — каже, — я цього пса нізащо не покину!
Привела собаку додому, налила молока, нарізала хліба:
— На, поїж!
А чоловікові каже:
— Ось, чоловіче, цього пса треба берегти й годувати: він нашу дитину у ведмедя відібрав.
Поправився пес, від’ївся і живе собі припіваючи. Став він ведмедю першим другом.

Одного разу в чоловіка була вечірка. На той час ведмідь прийшов до пса в гості.
— Здоров, пес! Ну, як живеш — хліб поїдаєш?
— Слава Богу, — відповідає пес, — не життя, а масниця! Чим же тебе частувати? Ходімо в хату, господарі гуляють, не помітять. Тільки ти зайдеш — швидше лізь під піч. Ось я що добуду, тим і частуватиму тебе.

Добре, забрався ведмідь у хату — під піч. Пес бачить, що гості й господарі добре розвеселилися, — і ну тягати зі столу, частувати приятеля. Ведмідь випив чарку, випив другу — і його розібрало. Гості затягли пісні. І ведмідь почав свою пісню заводити.

Пес його переконує:
— Не співай, бо буде біда.

Де там! Ведмідь не втихає, а все голосніше заводить пісню. Гості почули вий під піччю, похапали кілки і давай ведмедя по боках охажувати. Ледащо ведмідь вирвався, утік. Ось тобі й сходив у гості!

↑ Догори

Ведмідь і собака

Інші казки