Маша і ведмідь
Жили-були дід і баба. І була у них онука Машенька. Зібралися раз подружки в ліс — гриби й ягоди збирати. Прийшли кликати з собою й Машеньку.Машенька стала відпрошуватися:
— Дідусю, бабусю, відпустіть мене в ліс з подружками, грибів і ягід принесу!
Дід із бабою відповідають:
— Іди, тільки дивися, від подружок не відставай — а то раптом заблудишся.
Прийшли дівчата в ліс, стали збирати гриби й ягоди. Ось Машенька — деревце за деревце, кущик за кущик — і пішла далеко-далеко від подружок.
Стала вона подружок кликати:
— Ау! Ау! Дівчатка, відзвіться!
А подружки не чують, не відповідають.
Ходила, ходила Машенька по лісі — зовсім заблудилася. Зайшла вона в саму глушину, в саму гущавину. І ось дивиться — стоїть хатка. Постукала Машенька в двері — не відповідають. Штурхнула двері, двері й відчинилися.
Увійшла Машенька в хатку, сіла біля вікна на лавочку й думає: „Хто ж тут живе? Чому нікого не видно?..“ А в тій хатці жив величезний ведмідь. Тільки його тоді вдома не було: він по лісу ходив. Повернувся увечері ведмідь, побачив Машеньку, зрадів. Не захотів її відпускати.
— Ага, — каже, — тепер не відпущу тебе! Будеш у мене жити. Будеш пічку топить, будеш кашу варити, мене кашею годувати.
Пожурилася Маша, погоревала, та нічого не вдієш. Стала вона жити у ведмедя в хатці. Ведмідь на цілий день іде в ліс, а Машеньці наказує нікуди без нього з хати не виходити.
— А якщо підеш, — каже, — усе одно спіймаю й тоді вже з’їм!
Стала Машенька думати, як їй від ведмедя втекти. Навколо ліс, в який бік іти — не знає, запитати ні в кого...
Думала вона, думала й придумала. Приходить раз ведмідь із лісу, а Машенька й каже йому:
— Ведмедю, ведмедю, відпусти мене на деньок у село: я бабусі й дідусю гостинців принесу.
— Ні, — каже ведмідь, — ти в лісі заблудишся. Давай гостинці, я їх сам віднесу! А Машеньці того й треба!
Напекла вона пиріжків, дістала величезний-превеликий короб і каже ведмедю:
— Ось, дивись: я в короб покладу пиріжки, а ти віднеси їх дідусю й бабусі. Та пам’ятай: короб по дорозі не відкривай, пиріжки не виймай. Я на дуб залізу, за тобою стежитиму!
— Гаразд, — відповідає ведмідь, — давай короб! Машенька каже:
— Вийди на ґанок, подивись, чи не йде дощик! Щойно ведмідь вийшов на ґанок, Машенька зараз же залізла в короб, а на голову собі блюдо з пиріжками поставила. Повернувся ведмідь, бачить — короб готовий. Взвалив його на спину й пішов у село. Іде ведмідь між ялинками, бреде між березками, в ярки спускається, на пагорки піднімається. Ішов-ішов, стомився й каже:
Сяду на пеньок,
З’їм пиріжок!
А Машенька з короба:
Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабусі,
Неси дідусю!
— От яка окаста, — каже ведмідь, — усе бачить! Підняв він короб і пішов далі. Ішов-ішов, ішов-ішов, зупинився, сів і каже:
Сяду на пеньок,
З’їм пиріжок!
А Машенька з короба знову:
Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабусі,
Неси дідусю!
Здивувався ведмідь:
— Ось яка хитра! Високо сидить, далеко дивиться! Устав і пішов швидше.
Прийшов у село, знайшов дім, де дід із бабою жили, і давай з усіх сил стукати у ворота:
— Тук-тук-тук! Відчиняйте, відкривайте! Я вам від Машеньки гостинців приніс.
А собаки почули ведмедя й кинулися на нього. З усіх дворів біжать, гавкають. Перелякався ведмідь, поставив короб біля воріт і помчав у ліс. Вийшли тут дід із бабою до воріт. Бачать — короб стоїть.
— Що це в коробі? — каже баба.
А дід підняв кришку, дивиться й очам своїм не вірить: у коробі Машенька сидить — жива й здорова. Зраділи дід із бабою. Стали Машеньку обіймати, цілувати, розумницею називати.
Інші казки
