Микита Кожум'яка

У давнину, недалеко від Києва з'явився страшний змій. Багато народу з Києва він потягнув у свою берлогу, потягнув і з'їв. Утягнув змій і царівну, але не з'їв її, а міцно-наміцно замкнув у своїй берлозі. За царевною з дому пішла маленька собачка. Коли змій вилітав на полювання, царевна писала записочку до батька й матері, прив'язувала її собачці на шию і відправляла додому. Собачка відносила записочку і приносила відповідь.

Одного разу цар і цариця написали царевні: дізнайся від змія, хто його сильніший. Стала царевна випитувати змія і дізналася.

- Є, - каже змій, - у Києві Микита Кожем'яка — він мене сильніший.

Як пішов змій на полювання, царевна написала батькам записочку: є, мовляв, у Києві Микита Кожем'яка, він один сильніший за змія. Пошліть Микиту мене з неволі визволити.

Знайшов цар Микиту і сам з царицею пішов просити його визволити їхню доньку з тяжкої неволі. У той час м'яв Кожем'яка одразу дванадцять волових шкур. Як побачив Микита царя — злякався: руки у Микити затремтіли, і він розірвав одразу всі дванадцять шкур. Розгнівався тоді Микита, що його налякали і йому збитку завдали, і скільки його не благали цар і цариця піти визволити царевну, не пішов.

Ось і вигадав цар з царицею зібрати п'ять тисяч малолітніх сиріт — осиротіли вони через лютого змія — і послали їх просити Кожем'яку звільнити всю руську землю від великої біди. Зжалівся Кожем'яка на сирітські сльози, сам заплакав. Взяв він триста пудів пеньки, насмолив її смолою, весь обмотався пенькою і пішов.

Підходить Микита до зміїної берлоги, а змій замкнувся, колодами завалився і до нього не виходить.

- Виходь краще на чисте поле, а то я всю твою берлогу розмету! — сказав Кожем'яка і став уже колоди руками розкидати.

Бачить змій біду неминучу, немає йому куди від Микити сховатися, вийшов на чисте поле.

Довго вони билися, коротко, тільки Микита повалив змія на землю і хотів його задушити. Став тоді змій благати Микиту:

- Не бий мене, Микитушко, до смерті! Сильніші за нас з тобою нікого на світі немає. Поділимо весь світ навпіл: ти будеш володіти однією половиною, а я — іншою.

- Добре, — сказав Микита. — Треба спершу межу прокласти, щоб потім між нами суперечки не було.

Зробив Микита плуг у триста пудів, запряг у нього змія і став від Києва межу прокладати, борозну орати; глибина тієї борозни дві сажні з чвертю. Провів Микита борозну від Києва аж до самого Чорного моря і каже змію:

- Землю ми поділили — тепер давай море ділити, щоб про воду між нами суперечки не було.

Стали воду ділити — загнав Микита змія в Чорне море, та там його і втопив.

Зробивши святу справу, повернувся Микита до Києва, знову став шкури м'яти, не взяв за свою працю нічого. Царевна ж повернулася до батька й матері.

Борозна Микитина, кажуть, і тепер де-не-де по степу видна: стоїть вона валом на дві сажні заввишки. Навкруги мужики оруть, а борозни не оруть: залишають її на пам'ять про Микиту Кожем'яку.

↑ Догори

Микита Кожум'яка

Інші казки