Про нужду
Жив у селі бідний чоловічок. Ось одного разу працює він у мороз у своїй тоненькій одяжині, дрова рубає — не зігріється; обличчя його від морозу розгоряється.В'їжджає в село пан, зупиняється біля чоловіка:
— У яку ж таку стужу ти рубаєш!
— Ех, пане, нужда рубає!
Пан здивувався, питає кучера:
— А що, кучере, яка це нужда? Чи знаєш ти її?
— Я тільки зараз, пане, чую.
Питає пан чоловіка:
— Яка ж це, чоловіче, нужда? Де вона у тебе?
Чоловік і каже:
— А нащо тобі, пане?
— Та полюбляю я її поглядіти.
Побачив чоловік: у чистому полі на горбочку стоїть стеблинка вся в снігу.
— А ось, — сказав чоловік, — на горбку, пане, нужда стоїть! Ось вона як від вітру хитається, і ніхто не здогадається!
Пан і каже:
— Чи немає в тебе часу її нам показати?
— Будь ласка, можна, пане.
Сіли на трійку коней і поїхали в чисте поле нужду дивитися. Виїхали вони на горбок, а інша стеблинка далі стоїть. І показує чоловік рукою:
— А он, пане, вона в стороні. Нам їхати не можна: сніг глибокий.
— Постережи-но, — сказав пан, — трійку коней, я схожу погляну.
Пан зліз і пішов, а кучер і каже:
— Пане, візьміть і мене: і мені полюбляється поглянути.
І поповзли по снігу обоє. Одну стеблинку пройдуть, іншу знайдуть, а ще нужди не бачать. А чоловічок-то був не простак, випряг коней, сів на одного, а інших стегнув, та й полетів. Тільки його й бачили. Поповзали по снігу два дурні, на дорогу вийшли, до повозки підійшли, а коней і слід простив. Думали, думали пан із кучером... Що робити? Коней нема, а повозку кидати шкода. Каже пан кучеру:
— Запрягайся-но, кучере, в корінь, а я хоч би впристяжку.
Кучер каже:
— Ні, ви, пане, справніші, трохи сильніші — ви в корінь, а я — впристяжку.
Ну, нічого робити, запрягся пан в корінь. Везуть та везуть, повезуть та й стануть. А чоловік приховав коней і пішов назустріч.
— Що це ви, пане, повозку на собі везете?
Пан сердито каже:
— Іди геть! Нужда везе.
— Яка ж це нужда?
— Іди в поле, он там на горбку стоїть!
А сам везе та везе. Приїхав додому ледве живий. Нужду побачив: трійку коней втратив.
Інші казки
