Дівчина в колодязі
Жили-були дід та баба. А в баби була падчерка. Вона пряла біля криниці та й упустила веретено в воду. Іде додому, плаче. А мачуха й каже:— Чого плачеш?
— А я веретено в воду впустила!
Ну, та її й давай лаяти, кричала, кричала та й каже:
— Іди за веретеном, назад не повертайся!
Дівчина пішла та й кинулася в криницю. І потрапила на луг. Іде, іде, назустріч їй вівці:
— Дівчино, підпаши під нами, підмаши під нами, дамо тобі вівцю з барашком.
Вона підпахала під ними, прибрала, вони й кажуть:
— Додому підеш — ми тобі віддамо.
Вона вклонилася й пішла. Іде далі — назустріч корови:
— Дівчино, підпаши під нами, підмаши під нами, дамо тобі корову з телицею.
Вона підпахала під ними, підмахала, вони й кажуть:
— Дякуй, дівчино, назад підеш — борг не забудемо.
Іде вона лугом, довгим полем, назустріч їй коні:
— Дівчино, підпаши під нами, підмаши під нами.
Вона й їм усе зробила. Вони й кажуть:
— Назад підеш, ми тебе не образимо!
Пішла вона далі й дійшла до хатиночки, до діда та баби. Тут її веретено. Каже їй баба:
— Маєш ти, дівчино, веретено викупити, вірною службою нам рік відслужити.
Вона й давай служити. І так добре працювала, що господарі її полюбили. Три роки вона у них жила, на четвертий занудьгувала.
— Відпустіть мене, — просить господарів, — додому до батька.
Вони її й відпустили. Багато їй усього дали, а як стала вона через ворота виходити, так її всю золотом обсипало.
Пішла вона додому, назустріч їй пастухи, дали корівку, та вівцю, та конячку. Пішла вона додому з добром і вся як є золота. Дійшла до воріт, собачка гавкає:
— Наша донька прийшла, гав, гав, добра принесла, гав, гав!
А баба кричить:
— Мовчи, давно її чорти з'їли!
Тут вона й увійшла, вся в золоті.
Дізнався про це народ, і стали її сватати. Вона за селянина не пішла, за дячка не пішла, за пана не пішла, за дворянина не пішла, а посватав Іван-царевич, за нього пішла.
Ох, баба зла стала! Послала свою рідну дочку в криницю, за веретеном. Та стрибнула й упала. Встала й пішла. Іде, іде, назустріч вівці:
— Дівчино, дівчино, підпаши під нами, підмаши під нами, дамо тобі вівцю!
А вона була груба, зла, й каже:
— От ще! Не для того я сюди потрапила, не за гноєм пішла — за добром іду!
І йде. Ішла, ішла, назустріч корови:
— Дівчино, дівчино, підпаши під нами, підмаши під нами, дамо тобі телицю.
— Не для того пішла — за золотом іду!
Прийшла вона до хатиночки — до діда та баби.
— Віддайте, — каже, — моє золоте веретено! (А яке воно золоте! Просто дерев'яне.)
А баба їй і каже:
— Ти за веретено відслужи!
Ну, стала вона служити, і все не так, все псує, лінується та недбалість робить. Три дні відслужила, на четвертий додому проситься. Вони її відпустили, дали їй кошик з добром, вона й пішла. Дійшла до воріт.
«Давай, — думає, — у кошик загляну!»
А з кошика жаби, та гади, та гнус повилазили, всю її обліпили, а з воріт смола полилася, всю залила. Побігла вона додому, прибігла до воріт, а собачка:
— Гав, гав, наша донька в смолі прийшла!
А баба їй:
— Цить, наша донька в золоті прийде!
Та увійшла, вся в смолі. Мати до неї кинулася, притулилася до неї, так і пропали разом.
Інші казки
- Кіт - сірий лоб, козел та баран
- Ведмідь і собака
- Біла качка
- Лисиця-повитуха
- Три калачі та одна бублик
