Півтух Куриханич
Жила-була стара баба, а в неї був син Іван. Одного разу Іван поїхав до міста, а стара сама лишилася вдома. Зайшли до неї два солдати й просять чогось гаряченького поїсти. А стара була скупа й каже:— Нічого в мене нема гаряченького, пічка не топлена, і юшка не варена.
А у неї в печі якраз півень варився. Дізналися про це солдати й кажуть один одному:
— Постривай, стара! Ми тебе навчимо, як служивих людей обманювати.
Вийшли во двір, випустили худобу, повернулися й кажуть:
— Бабусю! Худоба на вулицю вийшла.
Стара заохала й вибігла худобу заганяти. А солдати тим часом дістали з печі горщик із юшкою, вийняли півня й поклали в ранець, а замість нього в горщик сунули лапоть.
Стара загнала худобу, зайшла в хату й каже:
— Загадаю я вам, служиві, загадку.
— Загадуй, бабусю.
— Слухайте: у Печинську-Горщичинську, під Сковородинським, сидить Півень Куриханич.
— Ех, стара! Пізно спохватилася: у Печинську-Горщичинську був Півень Куриханич, та тепер він у Сумі-Заплечинській, а там тепер Заплітай Розплітаїч. А ну, бабусю, відгадай нашу загадку.
Але стара не зрозуміла солдатської загадки.
Солдати посиділи, поїли сухого хліба з кислим квасом, пожартували зі старою, посміялися з її загадки, попрощалися й пішли.
Приїхав із міста син і просить у матері обідати. Стара накрила на стіл, дістала з печі горщик, штрикнула виделкою в лапоть і не може витягти. «Оце півник, — думає вона, — бач, як розварився, — дістати не можу». Витягла, аж це... лапоть!
Інші казки
