Іванушка-дурачок
Жив-був дід із бабою; у них було три сини: двоє розумних, а третій — Іванушка-дурник. Розумні пасли овець у полі, а дурень нічого не робив, увесь час на печі сидів та мух ловив.Одного разу баба наварила житніх галушок і каже дурню:
— На-ко, віднеси ці галушки братам; нехай поїдять.
Налила повний горщик і дала йому в руки; пішов він до братів. День був сонячний; тільки вийшов Іванушка за околицю, побачив свою тінь збоку і думає:
"Що це за людина? Поряд зі мною йде, ні на крок не відстає: мабуть, галушок захотів?" І почав він кидати на свою тінь галушки, так усі до одної й викидав; дивиться, а тінь все збоку йде.
— Еге, ненаситна утроба! — сказав дурник з серцем і кинув у неї горщиком — розлетілися черепки на всі боки.
Ось приходить він з порожніми руками до братів; ті його питають:
— Ти, дурню, навіщо прийшов?
— Вам обід приніс.
— Де ж обід? Давай швидше.
— Та бачте, братці, причепився до мене дорогою якийсь чоловік, та все й з'їв!
— Який такий чоловік?
— Ось він! І зараз поряд стоїть!
Брати почали його лаяти, бити, шмагати; відшмагали й змусили овець пасти, а самі пішли в село обідати.
Прийнявся дурник пасти; бачить, що вівці розбіглися по полю, давай їх ловити та очі виривати. Усіх переловив, усім очі вибив, зібрав отару в одну купу і сидить собі радісний, ніби справу зробив. Брати пообідали, повернулися в поле.
— Що ти, дурню, наробив? Чому отара сліпа?
— Та навіщо їм очі? Як пішли ви, братці, вівці розбіглися, а я й придумав: став їх ловити, у купу збирати, очі виривати — ось як намучився!
— Постривай, ще не так намучишся! — кажуть брати і давай його кулаками частувати; добре-таки дісталося дурню!
Не багато часу минуло, послали дід із бабою Іванушку-дурника до міста на свято по господарські речі купувати. Усе купив Іванушка: і стіл, і ложки, і чашки, і сіль; цілий віз навантажив всякої всячини. Їде додому, а коняка така, мабуть, невдала: везе — не везе!
"А що, — думає собі Іванушка, — у коня чотири ноги, і у стола теж чотири, значить, стіл і сам добіжить".
Взяв стіл і виставив на дорогу. Їде-їде, близько чи далеко, а ворони так і кружляють над ним, все каркають.
"Мабуть, сестриці поїсти хочуть, що так розкричалися!" — подумав дурник. Виставив страви з їжею на землю і почав частувати:
— Сестриці-голубки! Їжте на здоров'я.
А сам все далі їде.
Їде Іванушка ліском; на дорозі все пні обгорілі.
"Ех, — думає, хлопці без шапок; замерзнуть, бідолахи!"
Взяв і надів на них горщики та макітри. Ось доїхав Іванушка до річки, давай коня поїти, а вона все не п'є.
"Мабуть, без солі не хоче!" — і давай солити воду. Висипав цілий мішок солі, кінь все не п'є.
— Чого ж ти не п'єш, вовче м'ясо? Хіба я даремно мішок солі висипав?
Ударив її поліном прямо по голові — і вбив на місці. Залишився у Іванушки тільки мішок із ложками, та й той на собі поніс. Іде — ложки позаду так і брязкають: брязк, брязк, брязк! А він думає, що ложки говорять: "Іванушка-дурник!" — кинув їх і почав топтати, примовляючи:
— Ось вам Іванушка-дурник! Ось вам Іванушка-дурник! Ще вирішили дражнити, негідні!
Повернувся додому і каже братам:
— Усе купив, братці!
— Дякуємо, дурню, а де ж твої покупки?
— Та стіл біжить, мабуть, відстав, із страв сестриці їдять, горщики та макітри хлопцям у лісі на голови надів, сіллю воду коневі посолив; а ложки дражняться — так я їх на дорозі кинув.
— Іди, дурню, швидше! Збирай усе, що розкидав по дорозі!
Іванушка пішов у ліс, зняв з обгорілих пнів макітри, вибив донця і нанизав на палицю макітрів з десяток: і великих, і малих. Несе додому. Брати його відшмагали; поїхали самі до міста за покупками, а дурня залишили дома. Слухає дурень, а пиво в діжці так і бродить, так і бродить.
— Пиво, не броди! Дурня не дразни! — каже Іванушка.
Ні, пиво не слухається; взяв і вилив усе з діжки, сам сів у корито, по хаті їздить та пісеньки співає.
Приїхали брати, сильно розгнівалися, взяли Іванушку, зашили в мішок і потащили до річки. Поклали мішок на березі, а самі пішли проруб оглядати.
На ту пору їхав якийсь пан повз на трійці бурих; Іванушка і ну кричати:
— Садять мене на воєводство судити та рядити, а я ні судити, ні рядити не вмію!
— Постривай, дурню, — сказав пан, — я вмію судити й рядити; вилазь із мішка!
Іванушка виліз із мішка, зашив туди пана, а сам сів у його віз і поїхав геть. Прийшли брати, спустили мішок під лід і слухають; а у воді так і булькоче.
— Мабуть, бурий ловить! — сказали брати і пішли додому.
Назустріч їм, відкіля не візьмись, їде на трійці Іванушка, їде та хвалиться:
— Ось-та яких коней спіймав! А ще залишився там сивко — такий гарний!
Заздрісно стало братам; кажуть дурню:
— Зашивай тепер нас у мішок та спускай швидше в проруб! Не втече від нас сивко...
Спустив їх Іванушка-дурник у проруб і погнав додому пиво допивати та братів поминати.
Був у Іванушки колодязь, у колодязі риба ялець, а моїй казці кінець.
Інші казки
