Каша з сокири
Старий солдат ішов у відпустку. Стомився в дорозі, і їсти хочеться. Дійшов до села, постукав у крайню хату:— Пустіть відпочити дорожнього чоловіка!
Двері відчинила стара жінка.
— Заходь, служивий.
— А чи немає в тебе, господиня, чогось перекусити?
У старої всього було вдосталь, але солдата пожалувала нагодувати, зробила вигляд, що сама бідна.
— Ох, добрий чоловіче, і я сьогодні ще нічого не їла: немає в мене нічого.
— Ну, немає, то немає, — каже солдат.
Тут він помітив під лавкою сокиру.
— Якщо немає нічого іншого, можна зварити кашу з сокири.
Господиня руками сплеснула:
— Як так з сокири кашу зварити?
— А ось як, дай-но казанок.
Стара принесла казанок, солдат вимив сокиру, опустив у казанок, налив води і поставив на вогонь. Стара дивиться на солдата, не відводить очей. Дістав солдат ложку, помішує варево. Спробував.
— Ну, як? — питає стара.
— Скоро буде готова, — відповідає солдат, — шкода тільки, що посолити нічим.
— Сіль у мене є, посоли.
Солдат посолив, знову спробував.
— Гарна! Якби ще сюди жменьку крупи!
Стара закрутилася, принесла звідкись мішечок крупи.
— Бери, заправ, як треба.
Заправив варево крупою. Варив, варив, помішував, спробував. Дивиться стара на солдата, не може відірватися.
— Ох, і каша гарна! — облизався солдат. — Якби сюди ще трохи масла — було б зовсім смакота.
Знайшлося в старої і масло. Заправили кашу.
— Ну, стара, тепер подай хліба та берися за ложку: будемо кашу їсти!
— Ось не думала, що з сокири таку добру кашу можна зварити, — дивується стара.
Поїли разом кашу. Стара питає:
— Служивий! Коли ж сокиру будемо їсти?
— Та бач, вона не доварилася, — відповів солдат, — десь на дорозі доварю і поснідаю!
Тут же сховав сокиру в ранець, попрощався з господинею і пішов до іншого села. От так-то солдат і кашу поїв, і сокиру забрав!
Інші казки
