1. Сінбад-мореплавець (перша подорож)

Давно-давно жив у місті Багдаді купець, якого звали Синдбад. У нього було багато товарів і грошей, і його кораблі плавали по всіх морях. Капітани кораблів, повертаючись із подорожей, розповідали Синдбаду дивовижні історії про свої пригоди та про далекі країни, де вони побували.

Синдбад слухав їхні розповіді, і йому все більше і більше хотілося своїми очима побачити чудеса та дива чужих країн.

І ось він вирішив поїхати у далеку подорож.

Він накупив багато товарів, вибрав найшвидший і найміцніший корабель і вирушив у путь. З ним поїхали й інші купці зі своїми товарами.

Довго плив їхній корабель з моря в море і від суші до суші, і, пристаючи до землі, вони продавали та обмінювали свої товари.

І ось одного разу, коли вони вже багато днів і ночей не бачили землі, матрос на щоглі закричав:

— Берег! Берег!

Капітан направив корабель до берега і кинув якір біля великого зеленого острова. Там росли чудові, небачені квіти, а на гілках тінистих дерев співали барвисті птахи.

Мандрівники зійшли на землю, щоб відпочити від хитавиці. Одні з них розвели багаття і почали готувати їжу, інші прали білизну в дерев'яних коритах, а деякі гуляли островом. Синдбад теж пішов погуляти і непомітно для себе віддалився від берега. Раптом земля заворушилася у нього під ногами, і він почув гучний крик капітана:

— Рятуйтеся! Біжіть на корабель! Це не острів, а величезна риба!

І справді, це була риба. Її занесло піском, на ній виросли дерева, і вона стала схожа на острів. Але коли мандрівники розвели вогонь, рибі стало спекотно, і вона заворушилася.

— Швидше! Швидше! — кричав капітан. — Зараз вона пірне на дно!

Купці покинули свої казани й корита і в жаху кинулися до корабля. Але тільки ті, що були біля самого берега, встигли добігти. Риба-острів опустилася в глибину моря, і всі, хто запізнився, пішли на дно. Ревучі хвилі зімкнулися над ними.

Синдбад також не встиг добігти до корабля. Хвилі обрушилися на нього, але він добре плавав і виплив на поверхню моря. Повз нього пливе велике корито, в якому купці тільки що прали білизну. Синдбад сів верхи на корито і спробував веслувати ногами. Але хвилі кидали корито то вправо, то вліво, і Синдбад не міг ним керувати.

Капітан корабля наказав підняти вітрила і поплив геть від цього місця, навіть не глянувши на того, хто тонув.

Синдбад довго дивився вслід кораблю, а коли корабель зник у далині, він заплакав від горя і розпачу. Тепер йому нізвідки було чекати порятунку.

Хвилі били корито і кидали його з боку в бік цілий день і всю ніч. А вранці Синдбад раптом побачив, що його прибило до високого берега. Синдбад схопився за гілки дерева, які звисали над водою, і, зібравши останні сили, виліз на берег. Як тільки Синдбад почув себе на твердій землі, він упав на траву і лежав як мертвий цілий день і всю ніч.

Вранці він вирішив пошукати якоїсь їжі. Він дійшов до великої зеленої галявини, вкритої барвистими квітами, і раптом побачив перед собою коня, кращого за якого немає на світі. Ноги коня були зв'язані, і він щипав траву на галявині.

Синдбад зупинився, милуючись цим конем, і через деякий час побачив у далині людину, яка бігла, розмахувала руками і щось кричала. Він підбіг до Синдбада і запитав його:

— Хто ти такий? Звідки ти і як потрапив до нашої країни?

— О пане, — відповів Синдбад, — я чужинець. Я плив на кораблі морем, і мій корабель затонув, а мені вдалося схопитися за корито, в якому прали білизну. Хвилі носили мене морем, доки не принесли до ваших берегів. Скажи мені, чий це кінь, такий гарний, і чому він пасеться тут сам?

— Знай, — відповів чоловік, — що я конюх царя аль-Міхрджана. Нас багато, і кожен із нас доглядає лише одного коня. Ввечері ми приводимо їх пастися на цю галявину, а вранці забираємо назад до стайні. Наш цар дуже любить чужинців. Підемо до нього — він прийме тебе привітно і покаже тобі милість.

— Дякую тобі, пане, за твою доброту, — сказав Синдбад.

Конюх надів на коня срібну вуздечку, зняв пута і повів його до міста. Синдбад ішов слідом за конюхом.

Незабаром вони прийшли до палацу, і Синдбада ввели до зали, де на високому троні сидів цар аль-Міхрджан. Цар ласкаво прийняв Синдбада і почав його розпитувати, і Синдбад розповів йому про все, що з ним сталося. Аль-Міхрджан показав йому милість і призначив його начальником гавані.

З ранку до вечора стояв Синдбад на пристані і записував кораблі, які приходили до гавані. Він довго жив у країні царя аль-Міхрджана, і кожного разу, коли до пристані підходив корабель, Синдбад розпитував купців і матросів, з якого боку місто Багдад. Але ніхто з них нічого не чув про Багдад, і Синдбад майже перестав сподіватися, що побачить рідне місто.

А цар аль-Міхрджан дуже полюбив Синдбада і зробив його своїм наближеним. Він часто розмовляв з ним про його країну і, коли об'їжджав свої володіння, завжди брав Синдбада з собою.

Багато чудес і дивовижок довелося побачити Синдбаду в землі царя аль-Міхрджана, але він не забув своєї батьківщини і лише про те й думав, як би повернутися до Багдаду.

Одного разу Синдбад стояв, як завжди, на березі моря, сумний і зажурений. У цей час до пристані підійшов великий корабель, на якому було багато купців і матросів. Усі жителі міста вибігли на берег зустрічати корабель. Матроси почали вивантажувати товари, а Синдбад стояв і записував. Під вечір Синдбад запитав капітана:

— Чи багато ще залишилося товарів на твоєму кораблі?

— У трюмі лежить ще кілька тюків, — відповів капітан, — але їхній власник потонув. Ми хочемо продати ці товари, а гроші за них відвезти його рідним у Багдад.

— Як звати власника цих товарів? — запитав Синдбад.

— Його звати Синдбад, — відповів капітан. Почувши це, Синдбад гучно скрикнув і сказав:

— Я Синдбад! Я зійшов з твого корабля, коли він пристав до острова-риби, а ти відплив і покинув мене, коли я тонув у морі. Ці товари — мої товари.

— Ти хочеш мене обдурити! — скрикнув капітан. — Я сказав тобі, що на моєму кораблі є товари, власник яких потонув, і ти бажаєш забрати їх собі! Ми бачили, як Синдбад потонув, і з ним потонуло багато купців. Як же ти говориш, що товари твої? Немає в тебе ні честі, ні совісті!

— Вислухай мене, і ти дізнаєшся, що я говорю правду, — сказав Синдбад. — Хіба ти не пам'ятаєш, як я найняв твій корабель у Басрі, а познайомив мене з тобою писар на ім'я Сулейман Висловухий?

І він розповів капітану про все, що сталося на його кораблі з того дня, як вони всі відплили з Басри. І тоді капітан і купці впізнали Синдбада і зраділи, що він врятувався. Вони віддали Синдбаду його товари, і Синдбад продав їх із великим прибутком. Він попрощався з царем аль-Міхрджаном, завантажив на корабель інші товари, яких немає в Багдаді, і поплив на своєму кораблі до Басри.

Багато днів і ночей плив його корабель і нарешті кинув якір у гавані Басри, а звідти Синдбад вирушив до Міста Миру, як називали в той час араби Багдад.

У Багдаді Синдбад роздав частину своїх товарів друзям і знайомим, а решту продав.

Він пережив у дорозі стільки лиха і нещасть, що вирішив ніколи більше не виїжджати з Багдаду.

Так закінчилася перша подорож Синдбада-Мореплавця.

↑ Догори

1. Сінбад-мореплавець (перша подорож)

Інші казки