Бедуїн і араб

Одна людина вирушила у подорож з торговельними справами. Але щастя не супроводжувало її, і вона вирішила повернутися додому. У дорозі вона дістала сумку з їжею і зупинилася поїсти. Повз неї пройшов голодний бедуїн. Він уклонився арабу і сказав:

— Я з твоєї країни, а йду в Ірак.

Той запитав:
— Немає в тебе звісток про мою родину?
— Є, — відповів бедуїн.
— Як здоров’я мого сина?
— Він у доброму здоров’ї, слава Аллаху.
— А його матері?
— Її здоров’я таке добре, що кращого й не побажаєш.
— А як мій дім?
— О, він чудовий, як тобі відомо.
— А як ти знайшов мого верблюда?
— Дуже добре годований верблюд.
— А як собака?
— Як завжди, сторожить дім.

Вислухавши все це, купець повеселішав і продовжив свою трапезу, не запропонувавши нічого бедуїну, який приніс радісні звістки.

Раптом у далині показався дикий козел і одразу ж знову сховався в пісках.

Бедуїн вирішив вдатися до хитрість, щоб змусити араба дати йому щось поїсти, і зауважив:
— Благополуччя минає швидко і зникає назавжди, як цей козел. Те, що я розповів тобі про твою родину, про твій дім і майно, — все це правда. Але так було вчора. А сьогодні... Цей козел не втік би, якби твій пес був живий.
— Хіба він здох? — занепокоївся араб.
— Так, він об’ївся м’ясом твого верблюда, — відповів бедуїн.
— Що ти говориш! Хіба верблюда теж немає?
— Ні. Його зарізали на похоронах твоєї дружини.
— Моя дружина померла?
— Наклала на себе руки від туги за твоїм сином.
— Як, і мій син помер? Будь ти проклятий!
— На жаль, дах твого дому впав і придавив його.

Тут араб уже не витримав, закричав, кинувся до верблюда, сів на нього і помчав, забувши про свою сумку з рештою їжі.

Бедуїн узяв сумку, з’їв усе, що в ній було, і сказав:
— Ось радощі будуть у араба, коли він приїде додому...

↑ Догори

Бедуїн і араб

Інші казки