Вовк, лисиця і собака

Одного разу лисиця забралася до курника, наїлась там досхочу й швидко втекла, поки господиня нічого не помітила.

Але раптом лисиця відчула сильну спрагу; вона почала шукати, де б напитися, але ніде не могла знайти ані краплі води. Ледь не вмираючи від спраги, бродила вона всюди, поки нарешті не натрапила на криницю. Без вагань лисиця стрибнула у прив’язане до неї відро, сподіваючись знайти в ньому хоч трохи води. Але відро під вагою її тіла почало падати на дно криниці, піднімаючи інше відро догори.
У той час повз проходив вовк. Він побачив на дні криниці лисицю й запитав її:

— Як це тебе занесло туди, сестричко?
— Я побачила тут багато риби, братіку, і спустилася половити. Якщо не віриш, іди сюди, і ти побачиш це на власні очі. О, братіку, яка ж це ситна й ніжна їжа!
— Що сталося, сестричко? Перший раз ти запрошуєш мене поїсти. Такого ще ніколи не бувало.
Хитра лисиця відповіла:
— Якщо ти сумніваєшся в тому, що я кажу правду, друже мій, заглянь на дно відра, і ти побачиш велику рибину.

Вовк повірив лисиці й стрибнув у відро. Воно почало швидко спускатися, а інше відро, з лисицею, почало підніматися догори. Коли відра зрівнялися, вовк побачив, що лисиця піднімається вгору, і здивовано запитав:
— Куди ж ти?
— Такий уже наш життя, воно як сходи: один піднімається, інший опускається, — хитромудро відповіла лисиця.

У той самий момент, коли вовк опустився на дно криниці, лисиця благополучно вистрибнула зі свого відра на землю. Задоволена своєю хитрістю, вона вже збиралася втекти, як раптом побачила собаку, яка перегородила їй шлях.

— Куди це ти? — запитала собака. — Що ти тут робила?
— Я помстилася за тебе вовку, — відповіла лисиця й почала хвасто розповідати, як вона провела вовка.
— Ти вчинила добре, — сказала собака, — вовк заслуговує смерті. Але знаєш, я не люблю обман і ненавиджу обманщиків, ти мусиш отримати по заслугах.

Тут собака кинулася на лисицю, схопила її за горло й задушила.

↑ Догори

Вовк, лисиця і собака

Інші казки