6. Сінбад-мореплавець (шоста подорож)

Але минуло небагато часу, і Сінбаду знову захотілося поїхати до чужих країв. Швидко зібрався Сінбад і поїхав до Басри. Знову вибрав він собі хороший корабель, набрав команду матросів і вирушив у путь.

Двадцять днів і двадцять ночей плив його корабель, підганяний попутним вітром. А на двадцять перший день піднялася буря і пішов сильний дощ, від якого промокли в'юки з товарами, складені на палубі. Корабель почало кидати зі сторони в сторону, як пір'їнку. Сінбад і його супутники дуже злякалися. Вони підійшли до капітана і запитали його:

— О капітане, скажи нам, де ми знаходимося і далеко чи земля?

Капітан корабля затягнув пояс міцніше, вліз на щоглу і подивився на всі боки. І раптом він швидко спустився з щогли, зірвав з себе тюрбан і почав голосно кричати й плакати.

— О капітане, у чому справа? — запитав його Сінбад.

— Знай, — відповів капітан, — що настав наш останній час. Вітер відігнав наш корабель і закинув його в невідоме море. До кожного корабля, який досягає цього моря, виходить із води риба і ковтає його разом з усім, що на ньому є.

Не встиг він ще довимовити ці слова, як корабель Сінбада почав підніматися на хвилях і опускатися, і мандрівники почули страшний рев. І раптом до корабля підпливла риба, подібна до високої гори, а за нею друга, ще більша за першу, і третя — така величезна, що дві інші здавалися перед нею крихітними, і Сінбад перестав розуміти, що відбувається, і приготувався померти.

І третя риба роззявила пащу, щоб проковтнути корабель і всіх, хто був на ньому, але раптом піднявся сильний вітер, корабель підняла хвиля, і він понісся вперед. Довго мчався корабель, підганяний вітром, і нарешті налетів на скелястий берег і розбився. Усі матроси і купці попадали у воду і потонули. Тільки Сінбаду вдалося вчепитися за скелю, що стирчала з води біля самого берега, і вибратися на сушу.

Він оглянувся і побачив, що знаходиться на острові, де було багато дерев, птахів і квітів. Довго блукав Сінбад по острову в пошуках прісної води і нарешті побачив невеликий струмок, що теч по галявині, зарослій густою травою. Сінбад напився води зі струмка і поїв корінців. Відпочивши трохи, він пішов за течією струмка, і струмок привів його до великої річки, швидкої і бурхливої. На берегах річки росли високі, розлогі дерева — тек, алое і сандал.

Сінбад приліг під деревом і міцно заснув. Прокинувшись, він трохи підкріпився плодами і корінцями, потім підійшов до річки і став на березі, дивлячись на її швидку течію.

«У цієї річки, — сказав він собі, — має бути початок і кінець. Якщо я зроблю маленький пліт і попливу на ньому по річці, вода, може бути, принесе мене до якогось міста».

Він набрав під деревами товстих сучків і гілок і зв'язав їх, а зверху поклав кілька дощок — уламків кораблів, що розбилися біля берега. Таким чином вийшов відмінний пліт. Сінбад штовхнув пліт у ріку, став на нього і поплив. Течія швидко несла пліт, і незабаром Сінбад побачив перед собою високу гору, у якій вода пробила вузький прохід. Сінбад хотів зупинити пліт або повернути його назад, але вода була сильніша за нього і втягнула пліт під гору. Спочатку під горою було ще світло, але чим далі течія несла пліт, тим ставало темніше. Нарешті настав глибокий морок. Раптом Сінбад сильно вдарився головою об камінь. Прохід ставав все нижчим і вужчим, і пліт терся боками об стіни гори. Незабаром Сінбаду довелося стати на коліна, потім на чотирьох: пліт ледве-ледве рухався вперед.

«А раптом він зупиниться? — подумав Сінбад. — Що я тоді робитиму під цією темною горою?»

Сінбад не відчував, що течія все-таки штовхала пліт вперед.

Він ліг на дошки обличчям униз і закрив очі — йому здавалося, що стіни гори ось-ось роздавлять його разом з плотом.

Довго лежав він так, щохвилини очікуючи смерті, і нарешті заснув, знесилений від хвилювання і втоми.

Коли він прокинувся, було світло, і пліт стояв нерухомо. Він був прив'язаний до довгої палки, воткнутої в дно річки біля самого берега. А на березі стояла юрба людей. Вони показували на Сінбада пальцями і голосно розмовляли між собою якоюсь незрозумілою мовою.

Побачивши, що Сінбад прокинувся, люди на березі розступилися, і з юрби вийшов високий старець із довгою сідою бородою, одягнений у дорогий халат. Він привітно сказав щось Сінбаду, простягаючи йому руку, але Сінбад кілька разів похитав головою на знак того, що не розуміє, і сказав:

— Хто ви такі і як називається ваша країна?

Тут усі на березі закричали: «Араб, араб!», і інший старець, одягнений ще пишніше за першого, підійшов до самої води і сказав Сінбаду чистою арабською мовою:

— Мир тобі, чужинцю! Хто ти будеш і звідки прийшов? З якої причини ти прибув до нас і як знайшов дорогу?

— А ви самі хто такі і що це за земля?
- О брате мій, - відповів старий, - ми мирні землероби. Ми прийшли за водою, щоб полити наші посіви, і побачили, що ти спиш на плоті. Тоді ми піймали твій пліт і прив’язали його біля нашого берега. Скажи мені, звідки ти і навіщо ти до нас приплив?

- О пане, - відповів Сіндбад, - прошу тебе, дай мені поїсти й напої мене, а потім питай про що завгодно.

- Ходімо зі мною до мого дому, - сказав старий.

Він відвів Сіндбада до себе додому, нагодував його, і Сіндбад прожив у нього кілька днів. І ось одного ранку старий сказав йому:

- О брате мій, чи не хочеш ти піти зі мною на берег ріки і продати свій товар?

«А який у мене товар?» - подумав Сіндбад, але все-таки вирішив піти зі старим на ріку.

- Ми знесемо твій товар на ринок, - продовжив старий, - і якщо тобі дадуть за нього гарну ціну, ти його продаси, а якщо ні – залишиш собі.

- Гаразд, - сказав Сіндбад і пішов за старим. Прийшовши на берег ріки, він глянув на те місце, де був прив’язаний його пліт, і побачив, що плоту нема.

- Де мій пліт, на якому я приплив до вас? - запитав він у старого.

- Ось, - відповів старий і вказав пальцем на купу палок, звалену на березі. - Це і є твій товар, і дорожче за нього немає нічого в наших краях. Знай, що твій пліт був зв’язаний із шматків дорогоцінного дерева.

- А як же я повернуся звідси на батьківщину до Багдаду, якщо в мене не буде плоту? - сказав Сіндбад. - Ні, я не продам його.

- О друже мій, - сказав старий, - забудь про Багдад і свою батьківщину. Ми не можемо відпустити тебе. Якщо ти повернешся до своєї країни, ти розповіси людям про нашу землю, і вони прийдуть і підкорять нас. Не думай же про те, щоб поїхати. Живи у нас і будь нашим гостем, поки не помреш, а твій пліт ми з тобою продамо на ринку, і за нього дадуть стільки їжі, що тобі вистачить на все життя.

І бідний Сіндбад опинився на острові полоненим. Він продав на ринку палки, з яких був зв’язаний його пліт, і отримав за них багато дорогоцінних товарів. Але це не радувало Сіндбада. Він тільки й думав про те, як би повернутися на батьківщину.

Багато днів прожив він у місті на острові в старого; чимало друзів завелося у нього серед жителів острова. І ось одного разу Сіндбад вийшов з дому прогулятися і побачив, що вулиці міста спорожніли. Він не зустрів жодного чоловіка – тільки діти та жінки траплялися йому на дорозі.

Сіндбад зупинив одного хлопчика і запитав його:

- Куди поділися всі чоловіки, які живуть у місті? Чи не війна у вас?

- Ні, - відповів хлопчик, - у нас не війна. Хіба ти не знаєш, що в усіх дорослих чоловіків на нашому острові щороку виростають крила, і вони відлітають з острова? А через шість днів вони повертаються, і крила у них відпадають.

І справді, через шість днів усі чоловіки знову повернулися, і життя в місті пішло своїм чередом.

Сіндбаду теж дуже захотілося політати повітрям. Коли минуло ще одинадцять місяців, Сіндбад вирішив попросити когось із своїх приятелів взяти його із собою. Але скільки він не просив, ніхто не погоджувався. Тільки його найкращий друг, мідник із головного міського ринку, нарешті вирішив виконати прохання Сіндбада і сказав йому:

- Наприкінці цього місяця приходь до гори біля міських воріт. Я чекатиму тебе там і візьму тебе із собою.

У призначений день Сіндбад рано вранці прийшов до гори. Мідник уже чекав його там. Замість рук у нього були широкі крила з блискучих білих пір’їн.
Він наказав Сінбаду сісти йому на спину і сказав:

— Зараз я полечу з тобою над землями, горами та морями. Але пам’ятай умову, яку я тобі скажу: поки ми летимо — мовчи і не вимовляй жодного слова. Якщо ти розкриєш рот, ми обоє загинемо.

— Добре, — сказав Сінбад. — Я мовчатиму.

Він зібрався на плечі мідника, і той розпрямив крила та злетів високо в повітря. Довго летів він, піднімаючись все вище і вище, і земля внизу здавалася Сінбаду не більшою за чашку, кинуту в море. І Сінбад не втримався і вигукнув:

— Ось чудо!

Не встиг він вимовити ці слова, як крила людини-птиці безсильно повисли, і він почав повільно падати вниз.

На щастя Сінбада, вони в цей час якраз пролетіли над якоюсь великою рікою. Тому Сінбад не розбився, а лише вдарився об воду. А от мідникові, його приятелю, довелося погано. Пір’я на його крилах намокло, і він каменем пішов на дно.

Сінбаду вдалося доплисти до берега і вийти на сушу. Він зняв із себе мокрий одяг, вичавив його й оглянувся, не знаючи, в якому місці землі він опинився. І раптом із-за каменя, що лежав на дорозі, виповзла змія, яка тримала в пащі людину з довгою сивою бородою. Ця людина махала руками й голосно кричала:

— Рятуйте! Тому, хто врятує мене, я віддам половину мого багатства!

Не довго думаючи, Сінбад підняв із землі важкий камінь і кинув його в змію. Камінь перебив змію навпіл, і вона випустила з пащі свою жертву. Людина підбігла до Сінбада й вигукнула, плачучи від радості:

— Хто ти, о добрий чужинче? Скажи мені, як тебе звуть, щоб мої діти знали, хто врятував їхнього батька.

— Мене звуть Сінбад-Мореход, — відповів Сінбад. — А ти? Як тебе звати й у якій землі ми знаходимося?

— Мене звати Хасан-ювелір, — відповів чоловік. — Ми знаходимося в землі Єгипетській, недалеко від славного міста Каїра, а ця ріка — Ніл. Ходімо до мене в дім, я хочу нагородити тебе за твій добрий вчинок. Я подарю тобі половину моїх товарів і грошей, а це немало, бо я вже п’ятдесят років торгую на головному ринку й давно є старшиною каїрських купців.

Хасан-ювелір здержав слово і віддав Сінбаду половину своїх грошей і товарів. Інші ювеліри також хотіли нагородити Сінбада за те, що він врятував їхнього старшину, і в Сінбада опинилося стільки грошей і дорогоцінностей, скільки в нього ще ніколи не було. Він купив найкращих єгипетських товарів, навантажив усі свої багатства на верблюдів і вирушив із Каїра до Багдаду.

Після довгої подорожі він повернувся до свого рідного міста, де його вже не сподівалися побачити живим.

Дружина та друзі Сінбада підрахували, скільки років він подорожував, і виявилося — двадцять сім років.

— Досить тобі їздити по чужих країнах, — сказала Сінбаду його дружина. — Залишайся з нами і більше не їдь.

Усі так умовляли Сінбада, що він, нарешті, погодився і дав клятву більше не подорожувати. Ще довго приходили до нього багдадські купці послухати оповіді про його дивовижні пригоди, і він жив щасливо, поки не прийшла до нього смерть.

Ось усе, що дійшло до нас про подорожі Сінбада-Морехода.

↑ Догори

6. Сінбад-мореплавець (шоста подорож)

Інші казки