Розумний Мухаммед

Жив-був цар. Хоча він і був одружений, дітей у нього не було. Одного разу прийшов до нього чужинець-магрибинець (житель Магрибу: Магрибом араби називають країни Північно-Західної Африки) і сказав:

— Якщо я дам тобі засіб, щоб у твоєї дружини народжувалися діти, ти віддаси мені свого первістка?

Цар відповів:

— Добре.

Тоді магрибинець дав йому дві цукерки — одну зелену, іншу червону — і сказав:

— Ти з’їж зелену, а дружина твоя нехай з’їсть червону.

Цар віддав червону цукерку дружині. Вона з’їла її, завагітніла і народила хлопчика, якого назвали Розумним Мухаммедом. Він був кмітливим, здібним до наук і до того ж мав гарний голос.

Потім цариця народила другого сина, незграбного і нерозумного; його назвали Розумним Алі; а потім народився і третій; той був і зовсім дурним.
Через десять років до царя прийшов магрибинець і сказав:

— Віддай мені обіцяного сина.

Цар пішов до дружини:

— Прийшов магрибинець за нашим первістком.

— Ні за що не віддамо його, — сказала мати. — Краще нехай забере Алі.

— Добре, — відповів цар.

Він покликав Алі і передав його магрибинцю. Той взяв хлопчика і вирушив з ним у дорогу. Ішли вони гірською стежкою до полудня; тут магрибинець запитав Алі:

— Чи не голодний ти і чи не хочеш пити?

— Ми йдемо вже півдня. Як же тут не проголодатися і не захотіти пити? — відповів хлопчик.

Магрибинець взяв його за руку, відвів назад до царя і сказав:

— Ні, це не первісток!

Тоді цар покликав усіх трьох синів. Магрибинець простягнув руку і вказав на Розумного Мухаммеда. Пройшли вони шлях у половину дня, і магрибинець сказав Мухаммеду:

— Чи не голодний ти і чи не хочеш пити?

— Якщо ти хочеш їсти і пити, то хочу і я, — відповів той.

— Так, ти мій син! — вигукнув магрибинець.

Він тупнув ногою і спустився разом із Розумним Мухаммедом під землю.
Цей магрибинець був злим чарівником. Спустившись під землю, він привів хлопця до палацу, що стояв серед саду, приніс йому якусь книгу і сказав:

— Читай!

Розумний Мухаммед взяв книгу, але не міг зрозуміти в ній жодного слова. А магрибинець сказав йому:

— Якщо ти не вивчиш цю книгу напам’ять за тридцять днів, я відрубаю тобі голову. Потім він залишив його і пішов. Двадцять дев’ять днів сидів над книгою Розумний Мухаммед і не міг розібрати жодного слова. Тоді він подумав: «Завтра я помру; піду прогуляюся перед смертю по саду».

Він вийшов у сад і побачив там дівчину, прив’язану за волосся до дерева.

— Хто тебе прив’язав? — запитав він.

— Чарівник-магрибинець, — відповіла дівчина.

— А за що?

— За те, що я вивчила напам’ять книгу чаклунства.

Тоді Розумний Мухаммед відв’язав дівчину і сказав:

— Мені він теж дав книгу, щоб я вивчив її за тридцять днів, але я не вивчив, і ось завтра я помру.

— Я допоможу тобі, — сказала дівчина, — але, коли магрибинець прийде до тебе, скажи, що ти нічого не зміг вивчити. І вона почала вчити його за книгою чаклунства, а потім сказала:

— Тепер знову прив’яжи мене за волосся.

Розумний Мухаммед прив’язав її, і вони розлучилися.
Наприкінці наступного дня магрибинець прийшов до Розумного Мухаммеда і запитав:

— Ти вивчив книгу?

— Я не зрозумів у ній жодного слова, — відповів юнак.

Тоді магрибинець витягнув свій ніж, відрізав Мухаммеду праву руку і сказав:

— Даю тобі відстрочку ще на тридцять днів; якщо не вивчиш книгу напам’ять, я відрубаю тобі голову.

— Добре, — відповів Мухаммед.

Коли магрибинець пішов, Розумний Мухаммед прочитав три слова з книги чаклунства, і рука його приросла на своє місце. Він знову пішов до дівчини, відв’язав її, і вони почали гуляти по саду. І тут вони раптом знайшли три загублені аркуші з книги чаклунства, які магрибинець ось уже сорок років марно шукав. Розумний Мухаммед прочитав їх, і вони з дівчиною змогли піднятися на поверхню землі. Мухаммед привів двох коней, на одного з них сів він сам, а на іншого сіла дівчина.

— Ти поїдь до своїх батьків, а я поїду до своїх, — сказав Мухаммед.

Він приїхав додому і постукав у двері. Мати відчинила йому, зраділа, і вони пробесідували до ранку. А вранці він сказав їй:

— Матусю! Я дам тобі ягня; продай його, але ні в якому разі не продавай мотузку, яка буде на ньому.

Мати взяла ягня і пішла на базар. До неї звернувся власник кав’ярні, торговець гашишем:

— Жінко, ти продаєш ягня?

— Купи його, але тільки мотузку я не продаю, — відповіла вона.

— Добре. Продаси його за ріал?

— Нехай Аллах відкриє двері прибутку, — відповіла жінка.

— Добре. За півтора ріала?

— Гаразд, нехай Аллах пошле тобі удачу, — відповіла жінка.

Торговець гашишем, задоволений, узяв ягня.

— Відведу його в подарунок цареві, — сказав він. І люди, які сиділи в кав’ярні, схвалили слова торговця:

— Правильно, це подарунок, гідний царя.

Торговець гашишем приніс тарілку з водою, щоб напоїти ягня. Ягня поставило в тарілку передні ноги. Торговець ударив його. Ягня підняло задні ноги, занурилося у воду — і зникло.

Торговець розвів руками:

— Ох! Ягня потонуло в тарілці!

Люди подумали, що торговець гашишем збожеволів:

— Потрібно відправити його до божевільні!

А магрибинець тим часом пішов туди, де залишив Розумного Мухаммеда. Але він не знайшов ні його, ні дівчини і сказав:

— Клянусь Аллахом! Хай би він був на сьомій землі, я приведу його.

І магрибинець попрямував до міста, де жив Розумний Мухаммед. Там він почув людські чутки про ягня, яке потонуло в тарілці. «Це, без сумніву, витівка Розумного Мухаммеда, — подумав магрибинець. — Потрібно залишитися тут і підстерігати його».

А хитрий Мухаммед наступного дня покликав свою матір і сказав їй:

— Я дам тобі верблюда, продай його на базарі, але ні в якому разі не продавай разом з ним і повода, навіть якби тобі дали за нього чотири тисячі золотих монет.

Мати обернулася і побачила перед собою верблюда. Вона взяла його за повід, привела на базар і доручила перекупнику. А магрибинець стояв у цей час на базарі і все бачив.

Коли верблюда було передано, магрибинець звернувся до перекупника:

— Мені потрібен цей повід. Купи для мене верблюда, якщо захоче Аллах, за двадцять тисяч золотих монет. Я візьму тільки повід, а верблюда віддам тобі.

Перекупник пішов до матері Розумного Мухаммеда:

— Продаси верблюда за чотири тисячі золотих монет?

— Нехай Аллах відкриє двері прибутку, — відповіла вона.

— А за п’ять тисяч продаси його? — запитав перекупник.

— Добре, нехай Аллах пошле тобі удачу. Але знай, що повід з верблюдом я продати не можу.

— Нащо тобі цей шматок мотузки? — запитав перекупник. — Візьми за нього ще тисячу золотих монет і продай.

Мати Розумного Мухаммеда зраділа, що може отримати таке багатство, і погодилася. Магрибинець взяв верблюда, віддав його перекупнику, а повід витягнув і поклав собі в сумку. Він поскакав у степ, радіючи, що Розумний Мухаммед тепер у нього в руках.

Але Розумний Мухаммед обернувся вороном і злетів угору. Тоді магрибинець перетворився на шуліку і помчав за ним. Так літали вони два дні і дві ночі. Магрибинець почав наздоганяти Розумного Мухаммеда. Але той побачив унизу якийсь сад, спустився і обернувся гранатом на високому дереві.
А цей сад належав султану, батькові тієї дівчини, яку звільнив Мухаммед. Магрибинець пішов до султана:

— Я прошу в тебе один гранат. Хворий близький мені людина, і він просить гранатових плодів. А мені сказали, що їх немає ніде, окрім як у твоєму саду.

— Невже зараз час для гранатових плодів? — запитав султан.
Магрибинець відповів:

— О султане! Якщо не знайдеться в твоєму саду хоч одного граната, нехай впаде моя голова.

Тоді султан покликав головного садівника і запитав:

— Чи правда, що у тебе є гранати?

— О пане! Невже зараз час для гранатових плодів? — здивувався садівник.

— Бачиш, пропала твоя голова, — сказав султан магрибинцю.

Але той заперечив:

— Накажи садівнику обійти сад і пошукати на деревах.

За наказом султана садівник пішов у сад. На одному з дерев він побачив великий гранат, зрізав його, приніс і віддав султану. Той подивився на гарний плід і засумнівався, чи варто віддавати його. Він покликав візира:

— Мені не хотілося б віддавати цей гранат магрибинцю.

— А якби в саду не знайшлося граната, чи не відрубав би ти голови магрибинцю? — запитав візир.

— Так, відрубав би, — відповів султан.

— Значить, гранат належить йому за правом, — сказав візир.

І султан віддав гранат магрибинцю. Але не встиг магрибинець взяти його, як гранат розколовся, і всі зерна розсипалися в різні боки. Магрибинець одразу ж обернувся півнем і почав дзьобати зерна одне за одним. Султан і візир дивилися на все це із здивуванням.

А Розумний Мухаммед сховався в зернятко, яке закотилося під ніжку трону. Магрибінець продовжував кльовати зерна, поки не скльовував їх усіх. Нарешті він побачив і останнє зернятко, в якому було життя Мухаммеда, і вже витягнув шию, щоб схопити його, але зернятко раптом перетворилося на кинджал. Кинджал ударив півня в груди і розсік їх навпіл. Тут Розумний Мухаммед прийняв свою колишню подобу і поста́вив перед султаном.

— Розкажи, що тут сталося? — запитав султан.

І Розумний Мухаммед розповів йому всю історію від початку до кінця і сказав:

— Це я розпутав коси твоєї дочки і звільнив її.

Султан покликав свою доньку.

— Доню моя, чи знаєш ти цього чоловіка? — запитав він.

Дівчина відповіла:

— Так, це Розумний Мухаммед, який розпутав мої коси.

— Якщо він твій рятівник, ти повинна вийти за нього заміж, — вирішив султан.

Він наказав скласти шлюбний договір, і всі веселилися цілих сорок днів. А Розумний Мухаммед і донька султана почали жити щасливо та виховувати синів і дочок.

↑ Догори

Розумний Мухаммед

Інші казки