Чорна мідія
У давні часи на морському березі жила одна-однісінька бідна старушка. Ютилася вона в похилій хатині – такої старої, що здавалося дивом, як вона ще не розвалилася. Нікого на світі не було в старушки – ні дітей, ні близьких. Щоб не померти з голоду, вона збирала дрібну рибку, викинуту хвилями на берег, і годувалася нею. Але коли лютувала буря, старушка не сміла й носа показати зі своєї хатини, не те що піти за рибою. Цілі дні вона сиділа голодна і виходила лише тоді, коли море затихало. Тоді вона збирала багато рибок і дощок, викинутих хвилями на берег.Однієї ночі піднялася страшна буря. Хлинув дощ, море заревіло, на небі заблискали блискавки, громові пориви трясли землю, ніби настав кінець світу. Старушка забилася в кут своєї холодної та сирої хатини і чекала, коли затихне непогода. Раптом налетів такий сильний порив вітру, що ледь не зніс хатину, і тут же в двері хтось постукав. Старушка до смерті налякалася, але все ж пішла відчинити – може, хтось потребує допомоги та притулку.
Відчинила вона двері і бачить – на порозі лежить велика чорна мідія. З вузької щілини між стулками ллється яскраве, сліпуче світло. Старушка підняла мідію, поклала на стіл і повернулася, щоб зачинити двері. Але тут почувся чийсь далекий голос:
– Не зачиняй двері, і я тебе багато нагороджу!
Старушка послухалася. У той же момент блискавки перестали розсікати небо, буря затихла, море заспокоїлося. А хатину наповнило таке світло, якого старушка ніколи не бачила. Це світло йшло з великої чорної мідії, яка повільно розкривалася, наче величезний чорний квіт.
Коли стулки мушлі повністю розкрилися, старушка ледве втрималася на ногах від подиву. У мушлі лежала дівчинка з золотим волоссям і такими блискучими оченятами, яких не зустрінеш у людей. Але замість ніжок у дівчинки був риб’ячий хвіст, весь всипаний діамантами та рожевим перлом.
Старушка дуже зраділа дитині. Взяла кошик, застелила його червоними пелюстками герані та поклала туди маленьку гостю. Кошик вона поставила під віконцем, щоб вранці перші промені сонця освітлювали її, а вдень дівчинка могла бачити море. Після цього старушка лягла спати, радіючи, що її самотності прийшов кінець.
Коли вона заснула, двері розчинилися, і в хатині з’явилася прекрасна русалка в короні з перлів. Вона схилилася над дитиною, ніжно взяла на руки, нагодувала і поклала назад. На світанку русалка сумно подивилася на доньку, тихенько підійшла до ліжка старушки, залишила жменю білого перла і промовила ледве чутним голосом:
– Дякую тобі, бабусю, за те, що ти прихистила мою доньку від злого чарівника, який підкорив моє царство і полонив мене. Залиш її у себе на тридцять днів і тридцять ночей, і я багато нагороджу тебе за це.
Сказавши це, морська цариця миттєво зникла. Прокинувшись, старушка побачила перли, залишені нічною гостякою. Втім, вони їй були не потрібні. Старушка набагато більше зраділа, зібравши на березі достатньо риби, якої їй має вистачити на багато днів.
Весь день вона возилася з малюком. А коли настала ніч, двері хатини знову розчинилися, і увійшла красуня-русалка. Вона нагодувала і приголубила дитину, знову залишила старушці в подарунок жменю білого перла, а вранці зникла, наче туманна імла над морем.
Старушка доглядала за золотоволосою дівчинкою цілих тридцять днів і тридцять ночей. І ось настала остання ніч. Старушка не лягала спати – чекала русалку. Рівно опівночі двері скрипнули, і прекрасна морська царівна в перловій короні увійшла в хатину.
– Я прийшла за своєю донькою, – сказала вона. – Твоя доброта перемогла злого чарівника. Якби ти не взяла до себе чорну мідію і не залишила двері відчиненою, ми ніколи б не звільнилися від нього. За це я багато нагороджу тебе, бабусю!
Цариця простягнула старушці свою перлову корону.
Та від усього серця подякувала за царський подарунок і додала:
– Забери свої перли, красуне. Вони мені не потрібні. Якщо ж ти хочеш зробити мені радість, дозволь час від часу бачити твою золотоволосу дівчинку.
Морська цариця посміхнулася, кивнула старушці і перед сходом сонця зникла разом із донькою.
З того дня старушка кожного ранку знаходила на березі вдосталь їжі. А коли море ставало гладким, як скло, вона вдивлялася в прозорі води і бачила золотоволосу дівчинку з чудовими оченятами та хвостом, всипаним діамантами і перлами. Тоді старушка говорила:
– Який прекрасний сьогодні день!
Інші казки
- Бедуїн і араб
- Сам себе перехитрив
- Казка про розумного лікаря
- 5. Сінбад-мореплавець (п’ята подорож)
- Алі-Баба і сорок розбійників
