Казка про Абу-Кіра та Абу-Сіра

В одному місті жили поруч два ремісники: фарбувальник Абу-Кір і цирульник Абу-Сір. Обидва вони не вилазили з нужді. Фарбувальник був ледар і шахрай, він часто обманював та обкрадав замовників. Якщо хтось приносив йому до крамниці тканину, то вже більше її не бачив. Абу-Кір продавав матерію, гроші продував, а потім брехав замовнику та розповідав різні небилиці: то говорив, що тканину вкрали злодії, то запевняв, що вона зіпсувалася при фарбуванні, словом, у відмовках у нього не було недостачі. А цирульник Абу-Сір був старанним і хорошим майстром, але що з того: був він бідний і не міг запропонувати відвідувачам освіжаючої купальні, як це робили інші брадобрії та цирульники.

І до крамниці фарбувальника Абу-Кіра теж уже ніхто не заглядав; про його витівки знало все місто.

Ввечері вони сиділи перед своїми крамницями і скаржилися один одному на злу долю.

— Знаєш що, — сказав якось фарбувальник цирульнику, — давай вирушимо в чужі краї, бо тут ми з тобою помремо з голоду. А коли Абу-Сір погодився поїхати, Абу-Кір сказав:

— О сусіде, весь наш заробіток ми будемо складати в один гаманець і ділити все порівну, як справжні друзі.

Добряк цирульник і на це погодився. Наступного дня на світанку вони зайшли на корабель, який якраз відпливав у далекі краї.

На кораблі не було цирульника, тому для Абу-Сіра відразу знайшлася робота.

Він голив купців і матросів, а ті давали йому коржі, сир, фіги, фініки та гроші. Абу-Кір цілими днями лежав і всю їжу, яку отримував Абу-Сір за роботу, з'їдав сам. Але Абу-Сір не докоряв фарбувальнику і радів, що його друг ситий; цирульник мріяв про те, як добре вони заживуть у чужих країнах, коли обоє будуть заробляти.

Через три тижні плавання закінчилося, і корабель став на якір у гавані великого міста. Фарбувальнику Абу-Кіру не хотілося розлучатися з безтурботним життям на кораблі. Нарешті Абу-Сір умовив свого ледачого друга, і вони пішли вулицями незнайомого міста. Ходили вони цілий день, не відчуваючи під собою ніг від втоми, поки нарешті не зняли бідну каморку.

Фарбувальник Абу-Кір тут же свалився на ліжко і заснув. І наступного дня він спав до полудня, а Абу-Сір тим часом уже бігав по ринку та пристані в пошуках роботи. Він не гаяв часу дарма і працював у поті чола. Ввечері Абу-Сір повернувся додому з хлібом і фруктами. Цієї їжі й на двох було багато, але Абу-Кір все з'їв сам. Він навіть не підвівся з ліжка. І так пішло день за днем: Абу-Сір зранку йшов працювати, а ввечері повертався з їжею; іноді він приносив трохи грошей. А Абу-Кір цілими днями валявся на ліжку і ще докоряв другові за те, що той приносив мало їжі.

Минуло сорок днів з того часу, як вони оселилися в чужому місті. І ось на сорок перший день цирульник тяжко захворів. Він не міг піднятися з ліжка і думав, що тепер про їжу та пиття подбає Абу-Кір. Але Абу-Кір і не думав вставати. Він випросив у хворого друга грошей і послав одного хлопця, що жив у тому ж домі, по їжу.

На четвертий день цирульнику стало зовсім погано, і він втратив свідомість. Абу-Кір вирішив, що той помер. І лише тоді, нарешті, ледар-фарбувальник встав і, не сказавши нікому ні слова, пішов із дому. На ринку Абу-Кір купив собі на гроші свого друга прекрасний одяг і почав прогулюватися в новому вбранні містом.

Так підійшов він до крамниці одного фарбувальника. Абу-Кір дуже здивувався, коли побачив, що всі тканини вифарбовані лише в синій колір. Він увійшов до крамниці, вийняв із кишені хустку і простягнув її фарбувальнику.

— Ей, майстре, візьми цю хустку і вифарбуй її в зелений колір, — сказав Абу-Кір.

— Цього я не вмію зробити, — похитав головою фарбувальник.

— Ну, тоді в червоний колір, — попросив Абу-Кір.

— І з цим мені не впоратися, — зітхнув фарбувальник. — Тут у нас уміють фарбувати лише в синій колір.

Абу-Кіру саме це й потрібно було дізнатися. Він вийшов із крамниці і пішов прямо до палацу султана. Фарбувальник наказав слугам повідомити про себе як про чудового майстра з далекої заморської країни. Він попросив султана дозволити йому залишитися в його місті і відкрити тут фарбувальну майстерню. Абу-Кір розповів султану про те, яку чудову пурпурову фарбу може він виготовити з морських мушлів і равликів, описував йому красу шафранового та багряно-червоного кольорів та інші дивовижні відтінки.

Султан засипав Абу-Кіра грошима, подарував йому гарний будинок, повний прислуги, і наказав майстрам, щоб вони негайно почали будувати велику фарбувальню.

Тим часом Абу-Кір замовив у далеких країнах усе, що було потрібно для його ремесла. Коли фарбувальня була готова, він взявся за роботу. Абу-Кір найняв собі помічників і навчив їх своєму ремеслу. Тут він зовсім перестав працювати, цілими днями сидів, розвалившись на високому сидінні, і розпоряджався, а раби приносили йому різні ласощі та чудові напої. Замовлення сипалися з усіх боків: спочатку від султана та його наближених, потім від знатних людей тієї країни. Всі захоплювалися мистецтвом Абу-Кіра і хвалили його. Інші фарбувальники в тому місті незабаром залишилися без роботи. Їм нічого іншого не залишалося, як взятися за найчорнішу роботу в майстерні у Абу-Кіра.

А що ж робив тим часом цирульник Абу-Сір? Коли бідолаха знову прийшов до тями, він дуже здивувався, побачивши, що кімната порожня. Абу-Сір не міг рухнутися з місця. Він стогнав і кликав на допомогу, поки його не почув привратник цього дому. Він увійшов до кімнати, і Абу-Сір попросив його принести якусь їжу, а головне, пиття, адже нещасний цирульник помирав від спраги.

Він сказав привратнику, що заплатить йому за все, як тільки повернеться його друг. Привратник піклувався про Абу-Сіра тиждень, другий, але Абу-Кір не повертався. Тепер уже Абу-Сір був упевнений, що друг обікрав його і покинув у біді. Але привратник втішав його, як міг, і говорив, що не варто через це впадати у відчай.

— Я буду піклуватися про тебе доти, доки ти не одужаєш, — сказав він цирульнику.

Абу-Сір подякував привратнику і пообіцяв розплатитися за все. Але минуло цілих два місяці, перш ніж він одужав. Як тільки Абу-Сір відчув, що може стояти на ногах, він вирушив до міста і став шукати роботу. Цирюльник прийшов на ринок і побачив там багатий будинок. Поруч із ним була велика крамниця. Абу-Сір пам'ятав, що раніше цих будівель тут не було. Перед крамницею було шумно, як у бджолиному вулику, люди галасували, штовхали один одного, з усіх боків лунали захоплені вигуки.

Цирюльник запитав одного чоловіка, що це за будинок. Той відповів йому, що тут відкрив фарбувальню некий Абу-Кір, друг султана, чудовий майстер, який уміє фарбувати тканини в небачені кольори.

Абу-Сір зрадів, почувши про це; він від щирого серця бажав своєму другові успіхів і багатства. За свою доброту він пробачив Абу-Кіру те, що той украв у нього гроші і кинув його хворого в біді.
Цирюльник увійшов до крамниці й побачив Абу-Кіра, одягненого в розкішний наряд. Фарбувальник сидів на дорогих подушках, оточений рабами. Він насолоджувався солодощами, розкладеними на коштовних блюдах, покрикував на своїх робітників і розпоряджався: "Зроби так, зроби сяк!"

Але Абу-Сір і не підозрював, що його чекає. Як тільки Абу-Кір помітив цирюльника, він закричав:

— Тримай злодія!

І вказав пальцем на Абу-Сіра.

На бідного цирюльника тут же накинулися слуги Абу-Кіра, побили його й викинули на вулицю.

Нещасний Абу-Сір ніяк не міг зрозуміти, чому його друг так жорстоко з ним повівся. Він тер свої синці, у скронях у нього гуло. Сам не свій бродив Абу-Сір по ринку.

Тут він подумав, що добре було б помитися в лазні, там він міг би промити свої рани й охолодити синці. Цирюльник запитав одного з мешканців міста, як пройти до лазні. Але той нічого не відповів Абу-Сиру, лише витріщив на нього очі й пішов своєю дорогою.

Абу-Сір зупинив другого перехожого й повторив своє запитання.

— Яка лазня? — здивувався перехожий. — Що це таке?

— Це найкраще, що тільки є на світі, — відповів Абу-Сір і почав розповідати, які бувають лазні.

— Нічого подібного у нас тут немає, — сказав йому перехожий. — Але я дам тобі добру пораду. Іди до султана й розкажи йому про все, що я щойно від тебе почув. Напевно, щастя посміхнеться тобі.

Абу-Сір послухався містянина, попрямував до палацу султана й попросив доповісти про себе. А коли султан прийняв його, цирюльник сказав:

— О великий султане, трапилося мені дізнатися, що в твоєму місті немає лазні! А як може таке прекрасне місто обійтися без лазні?

І Абу-Сір описав султану всі принаді купання. Він сказав йому, що людина, яка побувала в лазні, молодіє душею й тілом, що купання лікує хворих, радує серце й оживляє розум.

Султан вітав усі нововведення. Він одразу наказав одягнути Абу-Сіра в розкішний одяг, обсипав його грошима й дозволив цирюльнику збудувати в місті лазні на будь-якому місці.

Абу-Сір вибрав відповідне місце й наказав збудувати лазні, яких світ ще не бачив. Навколо будівлі невільники посадили кипариси й троянди. Серед них були сховані фонтани з пахучою водою та альтанки, де ховалися лютнистки. А коли будівля була готова й все навколо шуміло й пахло, Абу-Сір запросив до лазні султана.

Султан прийшов у захват від цього нововведення й мало не перебрався туди з усім двором. Усе місто ходило дивитися на лазні, а той, хто хоч раз помився там, приходив туди знову й знову. Так Абу-Сір розбагатів, розширив лазні, щоб місця вистачило для всіх мешканців міста, прикрашав і добудовував будівлю, і султан щодня бував у нього в гостях.

Коли Абу-Кір дізнався про це диво, він подумав, що непогано було б спробувати на собі всі блага, які дає лазня душі й тілу. Фарбувальник попрямував до дому цирюльника. Але він зупинився, ніби громом уражений, коли побачив на порозі свого друга Абу-Сіра в чудовому вбранні, оточеного вельможами, які домагалися його прихильності. Абу-Кір одразу опам'ятався й вигукнув:

— І ти досі не згадав про свого доброго старого друга, Абу-Сіре? Чому ти не покликав мене до себе? Я так сумував за тобою, що не витримав і прийшов без запрошення.

— Але ж ти наказав побити мене й викинути за двері саме тоді, коли я був у страшній нужі, — сказав здивований Абу-Сір.

І тут Абу-Кір почав клястися, що ніколи в житті й на думку не ображав свого друга. Правда, він одного разу наказав викинути за двері одного злодійка.

— Але тепер я бачу, — вигукнув Абу-Кір, — що це була жахлива помилка. Адже цей злодій, як дві краплі води, був схожий на тебе, Абу-Сіре. Але як я міг подумати, що це ти? Адже я вирішив, що ти помер!

Він знову давав брехливі клятви, розповідав, як сумував за другом, як оплакував його. Добряк Абу-Сір повірив кожному слову фарбувальника. Цирюльник запросив друга до себе, надав йому перевагу перед найважливішими вельможами, частував Абу-Кіра й радів, що їм обом так пощастило: і він, і його друг стали друзями султана й його радниками. Але підступний Абу-Кір лише краєм вуха слухав сяючого від щастя Абу-Сіра. Він уже думав про те, як позбавити друга прихильності султана й назавжди позбутися його.

— У тебе тут є все, що потрібно, — сказав він другові на прощання. — Але все ж одного в твоїх лазнях не вистачає.

— Чого ж? — запитав Абу-Сір.
— Я не бачу в тебе купальні з пінистою водою, — відповів Абу-Кір.

— Ти правий, — погодився Абу-Сір. — Я зараз накажу її зробити. Друзі попрощалися і поклялися один одному у вічній дружбі. Але фарбувальник Абу-Кір не пішов до себе додому, він відправився прямо до султана і сказав йому:

— Твоє щастя, о великий султане, що сьогодні я зайшов до лазні. Той чоловік, що побудував лазні, видає себе за твого друга, але знай, що він збирається тебе згубити.

Злий і заздрісний фарбувальник обмовив Абу-Сіра перед султаном, як тільки міг. Він розповів йому, що познайомився з Абу-Сіром на кораблі і що той довірив йому свою таємницю.

— Він говорив мені, — брехав Абу-Кір, — що посланий заморськими князями, а ті наказали йому вбити тебе, щоб потім захопити твою державу. О великий султане, вірь, що я хотів передати його стражі, як тільки ми зійдемо на берег, але спритний цирульник тут же загубився в натовпі. І з тих пір я не знав ні хвилини спокою, побоюючись за твоє життя. Лише тепер камінь спав з мого серця, бо я нарешті знайшов зрадливого Абу-Сіра.

Султан спочатку не хотів вірити Абу-Кіру. Але Абу-Кір сказав:

— О султане, іди завтра до лазні. Ти побачиш, що Абу-Сір покличе тебе до купальні з пінистою водою. Але ти не піддавайся на обман. Вода в тій купальні отруйна. Якби ти увійшов туди, від тебе б і кісточок не залишилося.

Наступного дня султан відправився до лазні. Абу-Сір зустрів його з усіма почестями. Султан хотів, як зазвичай, викупатися в рожевій воді. Але Абу-Сір усміхнувся і сказав:

— О султане, сьогодні я хочу тебе здивувати. Я приготував для тебе купальню з пінистою водою, яка пахне жасмином. Тільки вона гідна тебе. Викупавшись у цій воді, ти почуватимеш себе на двадцять років молодшим.

Як тільки султан почув слова цирульника, очі його гнівно засяяли. Він одразу наказав своїм стражникам зв’язати Абу-Сіра і відвести його до в’язниці. Потім султан покликав до себе капітана, начальника варти, і сказав йому:

— Завтра на світанку заший цього злодія в мішок, поклади його в човен і відправся в море. Як тільки побачиш мене у вікні палацу і почуєш, як я крикну: «Утопи його!», тут же кидай мішок у воду.

Але капітан був доброю людиною, а Абу-Сір завжди мив його безкоштовно в найкращих купальнях, і незабаром вони стали друзями. Ось він і вирішив віддячити Абу-Сіру за все. Коли настала ніч, капітан вивів Абу-Сіра з в’язниці, посадив його в човен і відвіз на острів, що стояв у морі навпроти палацу султана. Там Абу-Сір мав чекати тиждень, поки на острів не прийде корабель. Капітан хотів посадити Абу-Сіра на цей корабель і відправити в далеку країну, де йому вже не буде загрожувати помста султана.

Абу-Сір не знав, як йому віддячити капітану. Цирульник сів у порожній хатині на березі і став думати, чим він так розгнівав султана, що той ледь не позбавив його життя.

На світанку капітан зашив у мішок великий камінь, завантажив його в човен і поплив морем до палацу. Через деякий час він побачив, що султан виглянув з вікна, підняв руку і крикнув:

— Утопи його!

Капітан кинув у воду важкий мішок, і султан почав потирати руки від радості. Він думав, що назавжди позбувся злочинця, який хотів позбавити його життя.

Тут капітан помітив, як щось блиснуло і впало у воду. Знай він, що це було, так повів би себе зовсім інакше. Не пішов би він після того, як причалив до берега, до палацу до султана з опущеною головою, не чекав би з тремтінням нових наказів султана, не боявся би, що той розкриє його хитрість і знайде Абу-Сіра живого і неушкодженого.

А султану стало не по собі. Саме в той момент, коли він із задоволенням потирав руки, сталося щось жахливе. Відійшов він від вікна і затремтів усім тілом. Упустив він у море свій золотий перстень. Перстень той був не простий, а зачарований, і така велика була його сила, що без нього султан уже не міг бути грізним володарем. Коли він вказував на когось пальцем, на якому був перстень, з плечей нещасного одразу ж падала голова. І війська, і варта, і всі люди в державі корилися султану лише завдяки цьому персню. Усі боялися його і беззаперечно підкорялися йому.

Султан не сказав нікому ні слова і тремтів від страху. Він боявся, як би хтось не здогадався, що в нього вже немає персня: султан знав, що тоді піддані напевно вб’ють його і оберуть нового правителя.

А тим часом Абу-Сір сидів на березі. Він закинув у море сіть, яку йому залишив капітан, і ловив рибу. Вже з першого разу йому пощастило: він витягнув повну сіть. Абу-Сір вибрав найбільшу рибину і почав її потрошити. Раптом ніж наткнувся на щось тверде в зябрах риби. Цирульник побачив, що це був золотий перстень. Здивований Абу-Сір уважно розглянув перстень, потім надів його на мізинець і знову взявся за рибу. Але він усе думав про те, як цей перстень потрапив рибі в зябра. «Чи не краще було б викинути його, щоб він не приніс мені нової біди», — міркував Абу-Сір.

Тут якраз проходили повз дві старі жінки. Побачивши купу прекрасної риби, вони дуже здивувалися. Абу-Сір помахав їм рукою і хотів сказати, що вони можуть взяти рибу, якщо вона їм подобається. Але слова застрягли у нього в горлі: у стареньких ні з того ні з сього голови звалилися з плечей. Навколо не було ні душі, тільки невидимий меч міг зробити це. У Абу-Сіра від страху зуб на зуб не потрапляв, йому вже не хотілося смаженої риби. Сховався він у свою хатинку і навіть голови боявся висунути: а що якщо невидимий меч і його покарає?

Довго сидів цирульник у своїй хатинці, забившись у кут, і раптом почув, як хтось кличе його. Абу-Сір впізнав голос капітана. Той прийшов сказати другові, що незабаром повз проїде корабель, який забере Абу-Сіра. Цирульник подолав страх і виліз із хатинки. Тут побачив він, що капітан стоїть над трупами обезголовлених жінок і з подивом дивиться на них. Абу-Сір уже простягав руки, щоб привітати капітана. Він радів, що нарешті покине це зачароване місце. Але тут капітан помітив перстень у нього на пальці і закричав:

— О брате мій! Не рухайся, опусти руки вниз, бо ти вб’єш мене! І тут же він запитав здивованого Абу-Сіра, звідки в нього перстень. Капітан одразу впізнав перстень султана.

— Я знайшов його в зябрах риби, — сказав Абу-Сір.

— Я бачив, як він падав у море, — згадав добрий капітан, — саме в той момент, коли султан виглянув із вікна.

Капітан розповів Абу-Сіру про чарівні властивості цього персня і пояснив йому, що той, сам того не бажаючи, відрубав голови двом жінкам.

— Що ти збираєшся робити, Абу-Сіре? — запитав капітан свого друга. — Адже тепер ти наймогутніша людина у всій країні.

— Відвези мене до султана, — промовив Абу-Сір. Капітан сказав:
— Що ж, хай буде по-твойому. Я відвезу тебе до султана, хоч той і дізнається, що я не виконав його наказу.

Тепер капітан уже не боявся султана, без персня він нікому не був страшний.

Цирюльник і капітан під'їхали до палацу, вийшли з човна на берег і відправилися прямо до султана. Султан сидів блідий, оточений своїми радниками та вартою, і весь час ховав руку, щоб ніхто не здогадався про зникнення персня.

Він із жахом чекав, що буде, коли наближені дізнаються про це. Коли султан побачив капітана та Абу-Сіра, він не подав виду, що могутності його прийшов кінець.

— Та як ти посмів? — гукнув він грізно на капітана. — Ти не тільки не втопив цього злодія, а ще й привів його до мене! За це ви обоє жорстоко поплатитеся!

Він уже хотів наказати вартовим схопити капітана та цирюльника, але тут Абу-Сір зробив крок уперед і обережно, щоб інші нічого не помітили, показав султану перстень на своєму пальці. Султан ледь не знепритомнів і захитався. Але килими та купа подушок, що були за його спиною, втримали його, і він не впав. Очутившись, він наказав вартовим піти. Тут Абу-Сір простягнув йому перстень і сказав:

— О султане, ось найвірніший доказ того, що я ніколи не бажав тобі зла. Хіба у когось ще було стільки можливостей стати султаном, як у мене? Але знай же, що я твій вірний друг, а тому й повертаю тобі перстень.

Султан одразу надів перстень на палець, і в нього ніби гора з плечей звалилася. Він обійняв Абу-Сіра і вигукнув:

— О брате, дякую тобі від усього серця, ти врятував мені життя.

Абу-Сір запитав султана, за що той так розгнівався на нього. Тут щасливий султан розповів йому, як фарбувальник його попередив про лазню з пінячою водою, в якій, за словами Абу-Кіра, султана чекала неминуча смерть.

— Прости мене, о друже, що я так легко повірив цій брехні, — благав султан із сльозами на очах.

Абу-Сір нарешті зрозумів, що його друг Абу-Кір не лише ледар, яких світ не бачив, але й злий і нікчемний чоловік. У душі він докоряв себе, що відразу не здогадався про це: адже лінь і підлість — рідні сестри. Там, де одна робить брудну справу, інша через плече дивиться, і обидві одна одну видають.

Тим часом Абу-Кір сидів у своєму розкішному домі і розпоряджався. Однією рукою він підпер голову, а іншу простягнув до золотого блюда, повного різних солодощів, і весь час їв. Про свого нещасного друга Абу-Сіра, якого через його провину спіткала лиха доля, він навіть не згадував; тепер його заздрісна душа заспокоїлася.

Раптом з вулиці почувся галас, до крамниці увійшли озброєні воїни, звалили Абу-Кіра з подушок, зв'язали його, посадили задом наперед на осла і на очах у всіх городян повезли до султана.

У Абу-Кіра все в голові переплуталося, він не знав, за що раптом султан на нього розгнівався. Але коли фарбувальник побачив поруч із султаном живого Абу-Сіра, зрозумів він, що його години полічені.

Даремно заступався за фарбувальника добряк Абу-Сір, султан не послухав його. І та розправа, яка чекала Абу-Сіра, спіткала Абу-Кіра. Султан наказав кинути його в море.

Потім султан сказав цирульнику:

— О Абу-Сіре, попроси в мене, що тобі заманеться. Я виконаю будь-яке твоє бажання.

— У тебе такі гарні лазні, що кращого і бажати не треба, — відповів Абу-Сір.

— Я зробив для тебе все, що міг. Дозволь мені повернутися додому, до рідного міста. Якщо я втратив єдиного земляка, мене тут ніщо більше не буде радувати.

Султан умовляв Абу-Сіра залишитися. Він обіцяв йому золоті гори, почесті, пропонував одружитися з його донькою, але Абу-Сір стояв на своєму і все твердив, що хоче повернутися на батьківщину. Не сказав він вголос того, що думав: все одно нічого доброго його тут не чекає, якщо султан так легко вірить наклепам, а вся його могутність полягає у шматку блискучого металу, який і сорока може вкрасти.

Султан наказав облаштувати для Абу-Сіра корабель і подарував його цирульнику з усім, що там було: з матросами, зерном, дорогими тканинами та рідкісними звірами.

Сорок днів плив Абу-Сір морем і нарешті дістався до свого рідного міста.

Там він збудував величезні розкішні лазні, одружився і до самої смерті жив щасливо серед квітучих садів, де росли кипариси, цвіли троянди та жасмин, били фонтани з ароматною водою; було там все, чого тільки може побажати людина, і все навколо пахло, шуміло і радувало око.

↑ Догори

Казка про Абу-Кіра та Абу-Сіра

Інші казки