Сірко

Жив собі в одного селянина пес Серко, та дуже постарів. Бачить господар, що користі від нього не буде, та й вигнав із двору. Бродить Серко полем.

Підходить до нього вовк, питає:

— Ти чого тут ходиш?

Відповідає Серко:

— Що ж, братець, прогнав мене господар, ось я тут і блукаю.
— Хочеш, — каже йому вовк, — я зроблю так, що господар тебе знову назад візьме?
Серко каже:
— Зроби, голубчику, я якось тебе віддячу.

Каже вовк:

— Ну, дивись: вийде твій господар із жінкою в поле працювати, покладе господиня дитину під копицею, а ти коло поля похайкуй, щоб мені знати, де воно: схоплю я дитину, а ти її в мене відійми, а я ніби злякаюся та й кину її.

Вийшов господар із жінкою в поле жати. Поклала жінка свою дитину під копицею, а сама жне поруч із чоловіком. Дивиться — вовк по житу біжить, схопив дитину та й несе її полем.

Серко за вовком.

Догнав якось, відібрав дитину, приніс господареві, віддав йому. Дістав тоді господар із торби хліба та шматок сала і каже:

— На, Серко, їж, за те, що не дав вовкові дитину з’їсти!

Ось їдуть вони вечір із поля, беруть і Серка. Повернулися додому, а господар і каже:

— Навари-но, жінко, гречаних галушок побільше та добре їх салом приправ!

Щойно вони зварилися, садовить він Серка за стіл, сів сам із ним поруч і каже:

— Ну, накладай, жінко, галушок, вечеряти будемо.

Жінка наклала. Кладе він і Серкові в миску, так йому догоджає, щоб чого доброго гарячим не обпікся!

А Серко й думає: «Треба буде вовка віддячити за таку послугу».

А господар дочекався м’ясоїду і видає свою доньку заміж. Вийшов Серко в поле, знайшов там вовка і каже йому:

— Приходь у неділю ввечері до нас на город, я впушу тебе в хату та й віддячу за те, що ти мені послужив.

Вовк дочекався неділі, прийшов на те місце, куди йому Серко вказав. А того самого дня у господаря справляли весілля. Серко вийшов до вовка, повів у хату та й посадив під столом. Ось узяв Серко зі столу пляшку горілки, великий шматок м’яса і відніс під стіл. Люди хотіли за це пса побити. А господар каже:

— Не бийте Серка, він мені послужив, і я йому буду весь вік добром відплачувати.

Бере Серко те, що лежить на столі найкраще, подає вовкові, нагодував, напоїв його так, що вовк не стерпів і каже:

— Я заспіваю!

А Серко каже:

— Не співай, а то біда тобі буде! Краще я тобі ще пляшку горілки подам, тільки мовчи. Випив вовк пляшку горілки і каже:

— Ну, тепер уже заспіваю! І як завить під столом!

Хто кинувся із хати, хто ринув вовка бити. А Серко на вовка навалився, ніби задушити хоче. Господар каже:

— Не бийте вовка, а то ви мені й Серка вб’єте! Він і сам із ним управиться.

Вивів тоді Серко вовка в поле і каже:

— Ти мені послужив, і я тобі добром відплатив. На тому й простилися.

↑ Догори

Сірко

Інші казки