Котик і півник

Жили-були котик та півник і побраталися. Потрібно було котику піти по дрова, ось і каже він півнику:

— Ти, півнику, сиди на печі та їж паляниці, а я піду по дрова. А як прийде лисичка, то не відзивайся.

Пішов. Прибігла лисичка, почала півника з хати виманювати:

— Братець півнику, відчини! Братець півнику, відчини! А не відчиниш, вікно виб’ю, борщ з’їм і тебе заберу.
А півник у відповідь:
— Ток-ток! Не велів кіток!

Вибила лисичка вікно, з’їла борщ і схопила півника. Несе його, а він кличе котика, співає:
— Котику, братику, несе мене лисиця за кленові ліси, за круті гори, за бистрі води!..

Ось почув котик, прибіг, відібрав півника, приніс додому і знову наказує:

— Дивись, півнику, як прийде лисичка, не відзивайся, я тепер піду далі!

І пішов.
А лисичка вже біжить. Стук-стук у вікно!

— Братець півнику, відчини! А не відчиниш, вікно виб’ю, борщ з’їм і тебе заберу.
А півник знову:
— Ток-ток! Не велів кіток!

Вибила лисичка віконце, з’їла весь борщ і його схопила, несе. А півник знову:
— Котику, братику, несе мене лисиця за кленові ліси, за круті гори, за бистрі води!..

Заспівав раз — не чує котик; заспівав другий раз, голосніше. Прибіг котик, відібрав його, приніс додому і каже:

— Тепер я піду далеко-далеко, і як ти ні кричи, а я не почую. Мовчи, не відзивайся лисичці.

Пішов, а лисичка вже тут як тут.

— Братець півнику, відчини! Братець півнику, відчини, а не відчиниш, вікно виб’ю, борщ з’їм і тебе візьму.

А півник:
— Ток-ток! Не велів кіток!

Вибила лисичка віконце, з’їла борщ і його схопила. Несе, а півник співає раз, другий, третій. Котик не почув, а лисичка понесла півника додому.

Вечером приходить котик додому — немає півника, він сильно засмутився, а потім зробив собі маленьку бандуру, взяв торбу, молоток і пішов до лисичкиної хати. Став і заіграв:
— Ой у лисички-лисички новий двір,
І чотири дочки на підбір,
П’ятий Пилипок,
Та й то мій!
Пилипок, Пилипок, вийди, подивись,
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — поглянь!

А лисичка паляниці пекла. Ось не витримала старша дочка і каже:

— Мамо, піду я подивлюсь, хто це так гарно грає, і паляницю візьму.
А лисичка каже:
— Іди! — і дала їй паляницю.

Дочка вийшла, а котик — цоп, та по лоб її, та в писаний мішок, і знову грає.

Ось друга лисичина дочка вибігла з хати, а котик — цап її за віски та в писаний мішок, а сам на бандурі грає та так жалібно співає:
— Ой у лисички-лисички новий двір,
І чотири дочки на підбір…

Вибігла третя, а він цап її за віски. Вибігла четверта, він і її теж. Вибіг синок Пилипок, а він і його. Сидять тепер усі п’ятеро лисят у писаному мішку.

Зав’язав тоді котик мішок мотузкою, йде до лисичкиної хати. Увійшов, бачить — лежить півник ледве живий. Пір’я на ньому пообдиране, і ніжка відірвана. А в печі вже й вода гріється, щоб було в чому півника зварити.

Схопив котик півника за хвостик і каже:

— Братець півнику, стрепенись!

Стрепенувся півник, хотів був на ноги піднятися і закукурікати, та не може. Немає однієї ноги. Взяв тоді котик відірвану ніжку, приставив її, пір’я воткнув у хвіст. Півник підскочив, закукурікав.

Ось тоді поїли вони все, що було в лисичкиній хаті, горщики-миски побили, а самі додому повернулися.

І живуть собі щасливо там і зараз, і хліб жують, а півник тепер, що б котик йому не казав, у всьому його слухається. Біда розуму навчила.

↑ Догори

Котик і півник

Інші казки