Летючий корабель
Жили-були чоловік і жінка. Жили вони в любові й злагоді. І був у них синок Коля. Одного разу жінка захворіла невідомою хворобою та померла. Погоривав чоловік, погоривав, а потім знову одружився, бо важко йому було без дружини з господарством упоратися.Спочатку Колі добре жилося. Мачуха любила його як рідного сина. Але минув рік-другий, і ніби хтось підмінив мачуху. Почала вона Колю різною роботою донимати, та все час лаяти й докоряти. Напрацюється він за день, так стомиться, що ледве до ліжка дійде, а мачуха все незадоволена. Але Коля був добрий, терпів і ніколи не скаржився батькові, щоб не засмучувати його. Так дожив він до п'ятнадцяти років.
Одного разу зла мачуха поклала Колі в торбу чорствих шматочків хліба та послала його в ліс за дровами. А до лісу далеко йти — десять верст з гаком. Ішов, ішов бідний хлопчина, задумався про своє гірке життя, зажурився й заплакав. Раптом бачить — підходить до нього сивий дідусь і каже:
— Здорово, синку! Куди шлях держиш?
— Здравствуй, дідусю, — відповідає Коля. — Іду я в ліс за дровами.
— А чого ти, синку, плачеш?
— Та як же мені, дідусю, не плакати? — Гірке в мене життя. Немає в мене рідної матусі. А мачуха зовсім заморила роботою та й голодом тримає. І доброго слова від неї не чую — лише докори.
Зітхнув дідусь, похитав головою і каже:
— Ось воно що. Ну добре, синку. Давай сядемо, відпочинемо та поїмо. Виймай із торби, що там у тебе є.
— Та ти, дідусю, і їсти не схочеш. У мене в торбі лише чорстві шматочки.
— Нічого, давай, що є.
Зійшли вони з дороги й сіли на траву. Суньнув Коля руку в торбу і вийняв не шматочки, що мачуха поклала, а м'який пшеничний каравай. Здивувався він, а дідусь посміхається:
— Ось бачиш, синку, що в тебе в торбі було. А ти казав, що я їсти не схочу.
Дивиться Коля на хліб і не знає, що сказати, а дідусь каже:
— Їж, синку. І я з тобою поїм. Почали вони їсти. Давно Коля не їв такого смачного хліба. Наївся вдосталь. А від каравая шматок залишився. Поклав він його в торбу, а в ній з'явився інший каравай. Ще більше здивувався Коля.
А дідусь подякував йому за частування і сказав:
— Слухай, синку, що я тобі скажу. Добрий ти хлопець, а життя твоє погане. Хочу я тобі допомогти. Якщо ти мене послухаєшся, добре житимеш. Іди в ліс і знайди там галявину, на якій росте великий дуб. Вдари по тому дубу тричі сокирою, а сам лягай ниць і лежи, поки до тебе люди не підійдуть. Почнуть вони тобі різні речі пропонувати, а ти не вставай і від усього відмовляйся. А ось коли вони запитають:
«Чи не потрібен тобі, молодий хлопче, летючий корабель?» — ти миттю встань і відповідай: «Потрібен мені летючий корабель!» Тут він і з'явиться перед тобою. Сідай у корабель, підіймай вітрило та вирушай до стольного града. І кого тільки побачиш дорогою, забирай із собою!
Подякував Коля дідусеві. Потім вони попрощалися. Дідусь пішов своєю дорогою, а Коля вирушив у ліс. Знайшов він у лісі галявину, на якій стояв великий дуб. Вдарив по ньому тричі сокирою і ліг ниць на землю. Минуло трохи часу, чує Коля — підходять до нього люди й питають:
— Ей, молодий хлопче, чи не хочеш ти поїсти?
— Ні, не хочу, — відповідає Коля.
— Може, тобі грошей треба?
— Ні, не треба.
— Може, дорогі наряди хочеш?
— І дорогих нарядів не хочу!
Що тільки не пропонували Колі невідомі люди, від усього він відмовлявся. Нарешті, запитали його люди:
— Чи не потрібен тобі, молодий хлопче, летючий корабель?
Тут Коля миттю схопився на ноги і каже:
— Потрібен мені летючий корабель!
І одразу ж з'явився перед ним летючий корабель. Сів Коля в корабель, натягнув вітрило і полетів.
Летить, летить, а сам усе на землю дивиться. Раптом бачить він — іде дорогою чоловік і несе за спиною кошик із хлібом.
Підлетів до нього Коля і питає:
— Куди ти, добрий чоловіче, йдеш?
— Іду в село за хлібом, зголоднів я.
— Та ж у тебе за спиною повний кошик хліба!
— А мені цього хліба — один раз куснути!
Здивувався Коля — ну й ненажерливий чоловік! Згадав він наказ дідуся і каже:
— Сідай-но, дядьку, в корабель. Полетимо до стольного града, там хліба багато.
Погодився чоловік. Полетіли вони далі удвох. Летіли, летіли, бачать — лежить на дорозі чоловік, притулився вухом до землі і слухає. Зупинив Коля свій корабель і каже:
— Здоров, добрий чоловіче! Що це ти робиш?
— Та от слухаю, що в стольному граді люди говорять.
— А ми якраз туди летимо. Сідай із нами!
Погодився чоловік. Полетів корабель далі. Летіли вони, летіли, бачать — стоїть на дорозі стрілець і цілиться, а навколо нічого не видно. Вітається з ним Коля і питає:
— В кого це ти цілишся? Адже нікого поруч нема.
— А я по близьких цілях не стріляю, — відповідає стрілець. — Я все по далеких стріляю. Ось зараз у престольному граді сидить на хресті дзвіниці муха. І хочу я, щоб моя стріла потрапила цій мусі в праве око.
— Невже ти за стільки верст муху розгледів?
— Це що! — відповів стрілець. — Я ще далі бачу.
— А ми якраз до столиці летимо. Сідай з нами!
Погодився стрілець. Полетів корабель далі. Летіли вони, летіли, бачать — по дорозі чоловік на одній нозі скаче, а друга у нього до вуха прив’язана.
— Здоров, добрий чоловіче, — сказав Коля. — Що це ти на одній нозі скачеш?
— А тому я скачу на одній нозі, — відповідає чоловік, — що якщо на обидві стану, за п’ять кроків увесь світ обійду. А я не хочу.
— Куди ж ти йдеш?
— До столиці.
— Сідай з нами!
Сів чоловік у летючий корабель. Полетіли вони далі. Летіли, летіли, бачать — ходить по березі озера якийсь чоловік, ніби щось шукає. Підлетів Коля до нього і питає:
— Що ти тут ходиш і шукаєш, добрий чоловіче?
— Пити хочу, — відповідає чоловік, — та ніяк води не знайду.
— Та ж перед тобою ціле озеро! Чому ж ти не п’єш?
— А багато ж у ньому води! Мені й на один ковток не вистачить!
— Тоді сідай з нами! Ми до столиці летимо. А вона на великій річці стоїть, нап’єшся вдосталь!
Сів чоловік, полетіли вони далі. Летіли вони, летіли, бачать — йде чоловік до лісу, а сам тягне на спині цілу в’язку дров. Підлетів до нього Коля і питає:
— Чому ж ти, добрий чоловіче, несеш дрова до лісу? Адже в лісі можна нарубати дров, скільки хочеш!
А чоловік відповідає:
— Це дрова не прості, а чарівні. Якщо хто мене образить, то я ці поліна на землю кину, і з’явиться непереможне військо — тут тобі й піхота, й артилерія, й кіннота!
— А чи не хочеш ти полетіти з нами до столиці?
Погодився чоловік. Полетіли вони далі. Зустріли ще одного чоловіка. Іде він і тягне мішок соломи. Привітався з чоловіком Коля і питає:
— Куди це ти солому тягнеш?
— До села.
— Невже в селі соломи нема?
— Є, та не така. Не проста у мене солома. Яка б спека не стояла, як би сонце не пекло, тільки розкидаю цю солому — одразу холодно стане, і все навкруг інеєм покриється.
— Хочеш полетіти з нами до престольного града?
Погодився чоловік. Полетіли вони далі. Довго вони летіли, чи ні, але прилетіли до столиці царства. А в царя цього царства була дочка-красуня. Коли Коля посадив свій корабель на площі, то все місто збіглося подивитися на таке диво. Як побачила царевна летючий корабель, захотілося їй покататися на ньому. Запросила вона Колю до палацу і почала благати:
— Покатай мене на летючому кораблі. Хочеться мені подивитися на столицю з висоти! А Коля каже:
— Покатаю я ту красуню-дівчину, яка погодиться за мене заміж вийти.
Пішла царевна до батька і каже йому:
— Дуже мені хочеться покататися на летючому кораблі. А цей селянин хоче, щоб я за це за нього заміж вийшла. Як же я, царевна, за селянина вийду? Треба щось придумати.
Почали цар із царевною думати й гадати, як заволодіти летючим кораблем. І вирішили вони погубити Колю хитрощями. Викликав цар Колю до палацу і каже:
— Гаразд, погоджуюся віддати свою дочку за тебе заміж. Посилай свата, а я їм виставлю частування — сорок короваїв і сорокаведерну бочку вина. Якщо вони все це за один раз з’їдять, віддам за тебе доньку, а ні — ось мій меч, твоя голова з плечей!
Почув усе це Слухало і розповів товаришам.
Приходить Коля з палацу, голову похилив, зітхає. Хотів він уже сісти в летючий корабель та й полетіти з столиці подалі. Але тут підійшли до нього Об’їдало з Опівало і кажуть:
— Що ти, Коля, зажурився, чи забув про нас? Ми тобі допоможемо. Пошли нас сватати царевну!
Зрадів Коля і послав їх до палацу.
Прийшли свати до палацу, сіли за стіл. Об’їдало як узявся їсти — усі сорок короваїв з’їв і ще просить. А Опівало одним духом випив сорокаведерну бочку вина і теж ще просить.
Здивувався цар. Ніколи він ще таких обжер і випивок не бачив. Пішов до царевни, і почали вони знову думати й гадати, як би Колю зі світу звести. Вигадали нову задачу. Викликав цар Колю до палацу і каже:
— Віддам за тебе дочку, але спершу ти маєш подарувати їй обручку. А кільце це знаходиться у далекому царстві, за тридев’ять земель звідси. Якщо ти за три години не принесеш це кільце — накажу відрубати тобі голову.
Почув усе це Слухало й розповів товаришам.
Приходить Коля похмуріший за хмару. Не знає, що й робити. Чи не краще, думає, втекти йому зі столиці, поки голова ціла! А Скороход і каже йому:
— Що ти, Коля, зажурився? Я тобі допоможу. Не через три, а через дві години буде в тебе кільце для царевни.
Відв’язав Скороход ногу від вуха, зробив пару кроків і опинився у тридев’ятому царстві. Добув обручку й повернув назад. Ступив раз, і раптом захотілося йому трохи відпочити. Приліг Скороход під тінистим дубом та й заснув міцним сном.
Чекає Коля Скорохода. Дві години вже минули, а його все нема й нема. Занепокоївся він. «Пропав я», — думає. Побачив Слухало, що Коля ні живий, ні мертвий сидить. Підійшов до нього й питає:
— Що з тобою?
— Та ось, казав Скороход, що повернеться через дві години, а вже третя година на виході. Пропала моя головонька!
Приклав тоді Слухало вухо до землі й став слухати. Послухав і каже:
— Не журися, Коля. Спить він, такий-сякий, під дубом. Спить-хропе, носом посвистує!
— Що ж ми тепер робитимемо? — питає Коля. — Як його розбудити? Тут Стрілець і каже:
— Не бійся, я його зараз розбуджу! Взяв Стрілець рушницю, прицілився й пальнув прямо в дуб. Збила куля гілку. Впала вона на Скорохода. Прокинувся він, схопився на ноги й руками сплеснув.
— Як же це я так заснув? Ступив раз — і опинився перед Колєю. Узяв Коля у нього обручку й побіг до палацу.
— Ось тобі, царевно, колечко. Приніс я його вчасно.
Здивувалися цар із царевною. Стали вони знову думати й гадати, як погубити Колю. І придумали. Знову викликав цар його до палацу й каже:
— Треба тобі, молодець, перед весіллям у лазню сходити, помитися й попартися.
— Гаразд, — сказав Коля. А царевна тим часом наказала слугам чавунну лазню докрасна розпалити. Підійти до неї не можна, не те що митися.
А Слухало чув, як цар із царевною домовлялися погубити Колю, і розповів товаришам.
Повели слуги Колю до лазні, а за ним Морозко зі своєю соломою пішов. Підходять вони до лазні, а з дверей прямо вогнем пашить, від спеки дух забирає. Підскочили слуги, вштовхнули Колю й Морозка до лазні й двері заклали. Але Морозко розкинув солому, і в лазні миттю стало так холодно, що навіть стіни покрилися інеєм.
Минула година чи дві. Покликав цар своїх слуг.
— Ідіть до лазні, подивіться, що там діється. Мабуть, від нареченого з мужиком лише попіл залишився.
Пішли слуги до лазні, відчинили двері. А Коля сидить на печі й каже:
— Погана у царя лазенька! Так холодно, наче її ніколи й не топили. Замерзли ми зовсім!
Побігли слуги до царя й розповіли про це диво.
Здивувалися цар із царевною, і знову взялися думати й гадати, як їм Колю зі світу зжити. Вирішили вони силою забрати в нього летючий корабель, а самого в темницю кинути й уморити голодом.
Викликав цар генералів, наказав їм зібрати свої полки й взяти Колю в полон. А Слухало, звичайно, все це почув і розповів товаришам.
Злякався Коля — ніколи він не воював і війни не бачив. Вирішив він сісти на свій корабель і відлетіти подалі від цього ненависного царства. Але тут підійшов до нього мужик із в’язкою дров і каже:
— Чого ти, Коля, злякався? Я тобі допоможу з царським військом упоратися.
А тим часом царські полки вийшли на площу й оточили летючий корабель.
Зняв мужик свою в’язку з плечей і почав кидати полінця на всі боки. З’явилося перед царськими полками непереможне військо — і піхота, і кіннота, і артилерія. Стоїть військо й чекає сигналу, щоб війну почати. Подав Коля сигнал, і вдарило чарівне військо по царських полках. Не встигли цар із царевною озирнутися, як усі їхні солдати розбіглися хто куди, а самі вони в полоні опинилися. Відправив Коля царя до тієї самої лазні, в якій його живцем спалити хотіли. Потім підійшов до царевни й каже:
— Не хочу я одружуватися на тобі. Хотіли ви з царем мене погубити, та нічого не вийшло. Допомогли мені мої товариші. І доведеться тобі зараз вибирати — або піти геть з цього царства-держави, або сидіти в чавунній лазні зі своїм батьком, поки не замерзнете.
Упала царевна перед Колєю на коліна й почала благати його про прощення. Заклялася, що стане доброю, хорошою, умовляла його одружитися з нею.
Але Коля не одружився на царевні, а прогнав її разом із царем геть. Народ був цьому дуже радий, бо Коля звільнив його з-під влади злого царя.
І ніколи з того часу в цій державі ніякого царя не було.
Інші казки
