Злидні

На краю одного села, самець у степу, жили два брати: багатий і бідний. Ось бідний прийшов одного разу до багатого і сів за стіл. А багатий його проганяє.

— Забирайся, — каже, — геть від столу: краще йди на тік та граків відганяй.

Пішов бідний брат і почав їх відганяти. Граки полетіли, а один шуліка то злітає, то знову сідає. Втомився вже бідняк, ганяючись, і почав його лаяти. А шуліка й каже:

— Не жити тобі в цьому селі, не буде тобі тут щастя-долі, іди краще в інше село.

Повернувся бідняк додому, зібрав дітей, дружину, узяв якусь одежину та пожитки і потягнувся в інше село, перекинувши через плече баклажку. Ідуть вони, ідуть дорогою, а злидні (вони як пузирці на воді чи щось таке) як учепилися за чоловіка і кажуть:

— Куди це ти нас везеш? Ми від тебе не відстанемо, адже ти наш.

Ось захотілося дітям пити, чоловік і звернув до річки. Набрав води, а потім узяв і запихнув злиднів у баклагу, затулив затичкою і закопав їх разом із водою на березі.

Пішли вони далі. Ідуть і йдуть, бачать — стоїть село, а на краю його порожня хата, — люди з голоду повмирали. Вони й пішли туди жити. Ось сидять вони раз у хаті і чують, хтось із горища кричить: «Ссади! Ссади!» Вийшов господар у сіни, узяв мотузку і ліз на горище. Дивиться — сидить козенятко з ріжками (а то був чортик, не в хаті буди пом’янутий). Чоловік узяв, прив’язав козенятко за роги мотузкою і хотів його тихенько спустити вниз. Тільки доніс його до сходів, а в сінях так і посипалися гроші. Зліз господар і давай їх збирати, і набрав їх цілих два глечики.

Ось передає господар через людей своєму братові, щоб той ішов до нього жити. Почув брат і думає:

«Мабуть, йому їсти нічого, що мене кличе». Наказав він напекти паляниць і пішов. Почув дорогою, що брат його розбагатів, і жаль стало йому нести паляниці: узяв він їх і закопав у глинище. Приходить, а брат йому й показує скриню з грішми, а потім і другу. Заздрість обуяла багача. А брат йому й каже:

— У мене є ще гроші, закопані в баклазі, біля річки; якщо хочеш, візьми.

Той і гостювати не захотів, швидше до річки — за баклагою! Тільки відкрив її, а злидні й вискочили, та так у нього й вчепилися.

— Ти — наш, наш! — кажуть.

Приходить він додому, дивиться — а все його багатство, яке було, згоріло, і де хата стояла, залишилося тільки попелище. Став він тоді разом із злиднями жити в землянці, де жив колись його бідний брат.

Інші казки

• Солом'яний бичок
• Котигорошко
• Як кіт ходив з лісою чоботи купувати
• Мужик Болтанський
• Про курку, що несла золоті яйця