Знахар

Жив-був убогий чоловік і пішов у найми. І де б його не наймали, яку б плату не давали, не береться він.

— Навчіть, — каже, — розуміти, що птахи та звірі говорять, тоді наймуся.

Зрозуміло, ніхто такого не знав. Ось раз і зустрічає його дід.

— Наймись, — каже, — до мене.
— А навчите розуміти, що яка птаха і який звір говорить?
— Гаразд, — каже, — навчу, тільки ти мусиш мені цілий рік ту роботу робити, яку я задам. Як відпрацюєш, навчу, а не відпрацюєш, не навчу.

Ось і став він на роботу, і треба було йому невгасиму піч палити. Дає йому дід пару коней і каже:

— Будеш на цих конях дрова возити, а годувати їх будеш вугіллям, але дивись, щоб піч не гасла. А як трохи загасне, вся робота твоя пропала.

Сказав це і зник. Ось як взявся він возити, возить для тієї печі дрова, а ніяк не навозити, тільки кинеть, уже нема. Став він раз коней годувати, а вони йому й кажуть:

— Не клади нам вугілля, а дай хоч трохи сіна, тоді ми й самі впораємося.

Поклав він їм сіна — раніше возив, рук не покладаючи, а тепер уже возить потихеньку, відпочиває, а піч все не гасне. Відслужив чоловік рік, пішов за розрахунком.

— Ну, — каже дід, — іди, тепер ти все знатимеш.

Пішов він, йде та йде, і видно на шляху корчму.

«Ось, думає, там і заночую». Раптом чує — сидить ворон і каркає:

— Ця корчма вночі згорить, і хто в ній заночує, той в біду потрапить!

Він все зрозумів і не зайшов у корчму. Іде далі, глядь — їде візник.

— Здоров!
— Здоров!

Розпитали один одного, хто та звідки, а візник і каже:

— Наймись до мене.
— Добре, — каже, — наймуся.
— А де ж, — питає він господаря, — нам ночувати?
— Та он там, у корчмі, мабуть.
— Ні, господарю, краще ми в степу зупинимося.

Ось зупинилися, тільки лягли спати, а наймит і чує, що собачка, яка за візником увесь шлях бігла, гавкає:

— Гей, вставайте, корчма горить!

Розбудив він господаря, той дякує йому, що він йому відмовив у тій корчмі ночувати. Ще більше починає йому вірити. Ось, не доїжджаючи трохи до дому, почув наймит, про що горобці між собою цвірінькають, і каже господарю:

— У вас вдома золоті та срібні лавки обікрадені, і господиня ваша так засмутилася, що весь час при собі ніж носить: тільки вас побачить, так сама себе й заріже. А ми, — каже, — залишимо за стільки-то верст свої фури, а самі ввійдемо в дім, а тільки вийде вона, ми ззаду й відберемо в неї ніж.

Так і зробили. Прийшли, і тільки господиня на перелаз, а вони її за руки.

— Нічого, — каже, — не журися, було б тільки родина благополучна.

Ось сіли робітники вечеряти, а той знахарь між ними. Їдять і кісточки під стіл кидають, а собака, що з господарем у дорозі була, і завела сварку з дворовим псом.

— Ти, — каже, — тут господарського добра не вберіг, а за кісточкою, бач, лізеш.
— А хіба ж, — каже пес, — від свого злодія вбережешся? Усе золото і срібло он там у гноїщі й досі лежить закопане.

А знахарь все це розуміє і після вечері приходить до господаря:

— Он там-то, — каже, — усе ваше добро закопане. З того часу господар так його полюбив, що незабаром видав за нього свою дочку і до себе в зяті взяв. Ось живуть вони, а інші купці й почали молодій дорікати:

— Що ж це ти за наймита вийшла? Ти розвідай, як він усе це дізнається, ось ми його й знищимо. Вона й почала:

— Скажи да скажи, як це ти все робиш?
— Та якщо я скажу, зараз же й помру. А їй байдуже, вона все своє товче.
— Ну, так одягай мене, — каже, — на смерть, давай чисту сорочку.

Ось одягнувся, на лаву треба лягати, а він каже:

— Піду хочаб курей погодую.

Взяв корець проса, вийшов на подвір'я. Підбігають кури, півня нема. Після підбігає і півень:

— Ах ви, такі-сякі, — кричить, — я як знайду де зернятко, сам не їм, вас скликаю, а ви ось мене й не покликали. Не треба вам, як дурень наш господар дружині своїй, довірятися, а треба вас за коси тягати.

Він і здогадався тоді — і в хату, миттю дружину за коси.

— Ось, — каже, — як я дізнаюся! Відтягав її добре, а потім стали вони жити мирно.

↑ Догори

Знахар

Інші казки