Названий батько

Залишилося троє братів сиротами — ні батька, ні матері. Ні кола ні двора. От і пішли вони селами, хуторами в найми найматися. Ідуть і думають: "Ех, коли б найнятися до доброго господаря!" Дивляться, йде дідусь, старий-старий, борода біла до пояса. Поравнявся дідусь із братами, питає:

— Куди, дітки, путь держите?

А вони відповідають:

— Найматися йдемо.

— Невже у вас свого господарства немає?

— Немає,— відповідають.— Коли б нам добрий господар трапився, ми б чесно у нього працювали, слухалися б і як рідного батька шанували.

Подумав дідусь і каже:

— Ну що ж, будьте ви мені синами, а я вам — батьком. Я з вас людей зроблю — навчу жити по честі, по совісті, тільки слухайтеся мене.

Погодилися брати й пішли за тим дідусем. Ідуть темними лісами, широкими полями. Ідуть, ідуть і бачать — хатка стоїть, така гарна, біленька, строкатими квітами обсаджена. А біля хатки вишневий садок. А в садку — дівчина, вродлива, весела, як ті квіточки. Подивився на неї старший брат і каже:

— Ось би мені цю дівчину за дружину! Та корів, та волів побільше!

А дідусь йому:

— Що ж, підемо свататися. Буде у тебе дружина, будуть у тебе й воли, і корови — живи щасливо, тільки правди не забувай.

Пішли вони, посваталися, відгуляли веселе весілля. Став старший брат господарем і залишився з молодою дружиною в тій хатці жити.

А дідусь із молодшими братами пішов далі. Ідуть вони темними лісами, широкими полями. Ідуть, ідуть і бачать — хатка стоїть, хороша, світленька. А поруч ставок, біля ставка млин. І вродлива дівчина біля хатки щось робить — така роботяща. Середній брат подивився на неї і каже:

— Ось би мені цю дівчину за дружину! А в придачу млин із ставком. Сидів би я на млині, борошно молов — був би ситий і задоволений.

А дідусь йому:

— Що ж, сину, бути за твоїм!

Пішли вони до тієї хати, висватали дівчину, відгуляли весілля. Тепер середній брат залишився з молодою дружиною в хаті жити.

Каже йому дідусь:

— Ну, сину, живи щасливо, тільки правди не забувай.

І пішли вони далі — менший брат і названий батько. Ідуть вони, дивляться — бідна хатка стоїть, і дівчина з хатки виходить, вродлива, а так-то бідно вдягнена — прямо латка на латці. От менший брат і каже:

— Якби мені цю дівчину за дружину! Працювали б ми — був би у нас хліб. Не забували б ми і про бідних людей: самі б їли і з людьми ділилися.

Тоді дідусь і каже:

— Добре, сину, так і буде. Тільки диви, правди не забувай.

Одружив і цього, та й пішов собі шляхом-дорогою.

А брати живуть. Старший так розбагатів, що вже й доми собі будує, і червінці копить — тільки про те й думає, як би йому тих червінців побільше накопити. А щоб бідному чоловікові допомогти, про це й мови нема — дуже скупим став!

Середній теж розбагатів, стали на нього батраки працювати, а сам він тільки лежить, їсть, п'є та розпоряджається.

Менший живе тихенько: коли що вдома заведеться, з людьми поділиться, а нічого нема, то й так добре — не скаржиться.

Ось ходив, ходив названий батько по білому світу, і захотілося йому подивитися, як то його сини живуть, чи з правдою не розходяться. Прикинувся він убогим старцем, прийшов до старшого сина, ходить по двору, кланяється низько, примовляє:

— Дайте, старому убогому, на прожиток від щедрот ваших!

А син відповідає:

— Не такий ти старий, не прикидайся! Захочеш — заробиш! Я сам недавно на ноги встав. Провалюй!

А в нього самого від добра скрині ломляться, доми нові пороблені, крамниці повні товару, закрома повні хліба, грошей незліченно. А милостині не дав!

Пішов дідусь ні з чим. Відійшов, може, з верству, став на пригорок, оглянувся на те господарство та на те добро — так воно все й зайнялося полум'ям!

Пішов він до середнього сина. Приходить, а в того і млин, і ставок, і господарство гарне. Сам біля млина сидить.

Поклонився дідусь низько і каже:

— Дайте, добрий чоловіче, хоч жменю борошна! Я убогий мандрівник, нема мені чого їсти.

— Ну так,— відповідає,— я ще й собі не намолов! Багато вас тут таких блукає, на всіх не напасешся!

Пішов дідусь ні з чим. Відійшов трохи, став на пригорок, оглянувся — так і охопило той млин димом і полум'ям!

Прийшов дідусь до меншого сина. А той живе бідно, хатка маленька, тільки що чистенька.

— Дайте,— каже дідусь,— люди добрі, хоч шматочок хлібця!

А менший йому:

— Іди в хату, дідусю, там тебе нагодують і з собою дадуть.

Приходить він у хатку. Господиня подивилася на нього, бачить — він у лахмітті, обдертий, пожаліла його. Пішла в комору, принесла сорочку, штани, дала йому. Надів він. А як став він цю сорочку надівати, побачила господиня у нього на грудях велику рану. Посадила вона дідуся за стіл, нагодувала, напоїла. А тоді господар і питає:

— Скажи, дідусю, від чого у тебе на грудях така рана?

— Так,— каже,— така в мене рана, що від неї скоро я помру. Один день мені жити залишилося.

— Яке лихо! — каже господиня.— І нема від цієї рани ніяких ліків?

— Є,— каже,— одне, тільки його ніхто не дасть, хоч кожен може.

Тоді господар каже:

— А чому ж не дати? Скажи, яке ліки?

— Важке! Якщо господар візьме та підпалить свою хату з усім добром, а попелом з того пожарища засипле мою рану, то рана загоїться і заживе.

Задумався менший син. Довго думав, а потім і каже дружині:

— А ти як думаєш?

— Так,— відповідає дружина,— що ми хату іншу наживемо, а добрий чоловік помре і вдруге не народиться.

— Ну, коли так, винось дітей із хати.

Винесли вони дітей, вийшли самі. Глянув чоловік на хату — жалко йому свого добра. А дідуся ще жальче. Взяв та й підпалив. Хата гаряче занялася і... зникла. А на її місці стала інша — біла, висока, гарна.

А дідусь стоїть, в бороду посміхається.

— Бачу,— каже,— сину, що з вас трьох тільки ти один із правдою не розминувся. Живи щасливо!

Тут пізнав менший син свого названого батька, кинувся до нього, а його й слід простов.

↑ Догори

Названий батько

Інші казки