Заяче сало

Зібрався якось пан у далеку дорогу. Сів у коляску, запряжену парою коней, взяв із собою кучера Грицька й поїхав.

Їдуть вони, їдуть — на дорозі ні шинка, ні хати, ні зустрічного чоловіка. Нудно панові. Грицько пісні співає, Грицько на коней покрикує, а пан мовчить. Не личить йому, бачите, із простим мужиком розмовляти.

Ну, їхали-їхали, мовчали-мовчали, та й пану від нудьги зовсім погано стало. А тут якраз із лісу вискочив заєць. От пан і завів розмову:

— Бачив, Грицьку, зайця?
— Еге.
— Гарний, Грицьку, заєць?
— Угу.
— Ну, скажеш таке! Та хіба ж це заєць?! Ось у мене в лісі зайці, так зайці! Та скільки їх! Я їх із-за кордону привіз на розплід. Чуєш?
— Ого.
— Так от, привіз із-за кордону, і їх розплодилося, як маковинок у маку. Зібрався я якось на полювання, взяв із собою десять загонщиків. Вони стали на мене зайців гнати: одного, другого, десятого, сотні, тисячі... Та ти ж чуєш, Грицьку?
— Еге.
— Ну, вони женуть, а я тільки «бах!», «бах!». Набив їх десятків із п’ять. Не віриш?
— Чому не вірю? Буває.

Знову їдуть. Знову мовчать.

— Грицьку, а Грицьку, — каже пан, — одного зайця я вбив такого великого — ну, як баран. Як зняли з нього шкуру, стали сало топити, так витопили півпуда. Ось які в мене зайці!
— Буває...
— Та, мабуть, і пуд витопили.

Грицько слухав-слухав, та як крикне коням:
— Но-о-о, любі, скоро той міст, що під брехунами ламається!
Почув пан і каже:
— Ось, Грицьку, які зайці бувають... Правда, півпуда в ньому не було, а фунтів із десять таки витопили.
— Звісно, заєць зайцем.

Їдуть далі. Пан у колясці ворушиться:
— А що, Грицьку, скоро буде той міст, про який ти говорив?
— Так, скоро, пане.
— Знаєш, Грицьку, мабуть, на тому зайці й десяти фунтів сала не було. Так, фунта три-чотири.
— Та мені що? Хай би й так...

Ось ще трохи проїхали.
— А що, Грицьку, скоро той міст буде?
— Так, скоро, пане. Ось-ось тільки в долину спустимося.
— Постривай, Грицьку, не жені коней. Вони втомилися. А знаєш, той зайченя зовсім не жирний був, так — зовсім трохи.
— Ну, бог із ним... Ось і долина, пане.
— Гм, знаєш, Грицьку, який це до біса заєць був! Шкіра та кістки. Ні жиринки на ньому не було. Зовсім кволе зайченя. Навіть м’яса путного не наростив.
— Звісно, — каже Грицько, — заєць зайцем.

Спустилися в долину, пан і питає:
— А де ж, Грицьку, той міст?
— А він, пане, розтаяв, як те заяче сало, про яке ви розповідали.

↑ Догори

Заяче сало

Інші казки