Арев і Краг
Коли земля породила людей, у світі панували темрява та холод. Арев і Краг лише вчилися ходити. Жили вони з плем’ям у одній із печер тоді ще молодого Арарату. Дорослі чоловіки полювали і часто ставали жертвами хижаків: ті бачили в темряві краще за людину. Добути звіра міг лише сильний, який сам і з’їдав майже все здобуте. Тому золотоволоса Арев і кучерявий Краг нечасто насолоджувалися соковитим м’ясом.У мріях про їжу минуло все дитинство. Одного разу в печері піднявся неймовірний галас. Хтось запропонував полювати разом. Це не сподобалося сильним мисливцям. Але після довгих і жорстоких суперечок обрали вождя, слово якого мало стати законом. Тепер першим їв вождь, щоб не слабшати. За вождем їли сильні мисливці, щоб завжди бути сильними. Останніми їли жінки та діти. Вождь пильно стежив, щоб мисливці приносили всю здобич до печери. Порушник цього закону виганявся і незабаром ставав полоненим сусідніх племен або жертвою хижаків.
Як би важко не було жити в темряві та холоді, плем’я росло. Коли Арев і Краг почали піднімати камені, доступні силі дорослого, їм дозволили полювати. Дійшли Арев і Краг до лісу. Вітер, що дмухав назустріч, прошепотів про близькість тигра.
— Від нього не втекти. Ліземо на дерево, — сказав Краг.
З спритністю мавп вони вилізли на гілки. Свіжі сліди людини привели звіра до дерева. Тигр підняв вусату морду і заревів. Арев здригнулася. Притулилася до плеча Крага. Юнак чекав, міцно стискаючи камінь. Раптом палаючий погляд хижака освітив його обличчя. Краг стрибнув униз. Удар каменя вбив тигра. Краг видав переможний клич. Гордо глянув на Арев, але від подиву впав на тушу звіра — Арев сяяла!
Краг злякався, але не міг відвести очей від дівчини.
— Що з тобою?
— Сама не знаю. Палаючий погляд тигра запалив твоє обличчя. Воно й досі охоплене гарячим полум’ям. Мужність зробила твоє обличчя прекрасним: воно пронизало мою грудь. Це горить моє серце. Сяє душа.
Арев говорила, а гарячі сльози — сльози кохання, радості й болю, перші сльози на землі — струменіли з її очей. Вони перетворювалися на яскраві зірки й піднімалися на чорне небо. А одна з них впала на грудь Крага. Він відчув пекучий біль у грудях. Але чомусь від нього йому було солодко. Він теж все дивився і дивився на Арев.
І тоді Арев зійшла на землю.
— Ходімо. Нас чекає вождь, — сказала вона.
З трудом Краг навантажив тушу тигра на плечі. Але ще більших зусиль йому коштувало відвести погляд від Арев. Дівчина йшла попереду, освітлюючи стежку. Від її сяйва осяявся ліс. Вони увійшли до печери й освітили теплим світлом усі її темні холодні кути. Краг довго запевняв, що він і Арев — не злі духи лісів і гір. Люди з недовірою зібралися навколо Арев і Крага. Вони з острахом розглядали сяючу дівчину та юнака з вогняним обличчям. Жах крижив їхні сміливі серця…
Темрява поступилася світлу. Холод — теплу. Люди почали оглядати своє житло, самих себе. Вперше побачили, що вони різні. Вражала краса одних і потворність інших. Помітив і вождь, що в печері чимало красунь-дівчат. Але тут його погляд зупинився на молодих і сильних мисливцях. Задимілося старе серце ревнощами. Зла судома пробігла по обличчю. Світ на вождя почав тиснути важче, ніж темрява…
Такий же тягар ляг на плечі жінок, які мали мало зубів і багато сивини. Вони злякалися, що тепер нікому не будуть потрібні. Кинулися до вождя:
— Вислухай нас, недостойних! Накажи вбити Арев і Крага. Нехай настане морок! Чим менше люди бачать, тим вони щасливіші!
— Вбити їх! Вбити! — тремтіла печера.
Вождь підняв руку. Усі раптом замовкли. Влада зробила вождя самотнім і жорстоким. Але на те він і був вождь, щоб думати глибше, бачити далі, бути твердішим. Він сказав:
— У темряві нам важче знаходити їстівне коріння, ловити рибу, полювати. Але й разом Арев і Крага залишати не можна! Напившись води, охолонеш, наївшись — заснеш…
Як сказав суворий вождь, так і вчинило плем’я. Закинули на небо Арев. А Крага, закувавши, переносили з печери до печери. Кожного ранку встає Арев і до самого вечора шукає Крага. Минули тисячоліття. А вона не втрачає надії зустріти коханого. Досі горить її серце, сяє душа. Така доля і в Крага — навіть у стражданні своєму гріти людей. І поки Арев і Краг люблять одне одного — вони безсмертні, як безсмертні й люди, подібні до них.
Інші казки
