Казка про мисливця Маркоса
Жив колись мисливець на ім'я Маркос. Пішов він одного разу на полювання і бачить: під каменем чорна змія пістру змію душить. Прицілився мисливець Маркос у чорну змію, вистрілив, і, як воно вийшло — невідомо, тільки не влучив він у чорну, а влучив у пістру змію та й убив її.Засмутився мисливець Маркос.
«Ой, ой, що я наробив! — думає. — Раз уже не можу більше влучити в того, в кого цілюся, то я зовсім не мисливець. І нехай я буду проклятий, якщо ще хоч раз візьму рушницю в руки».
І подумайте, що ж виявилося! Вийшло так, що пістра змія була дружиною зміїного царя. Розлютився зміїний цар на мисливця Маркоса, послав двох своїх підданих і наказав мисливця Маркоса так у п'яту вкусити, щоб отрута у нього з носа закапала. Поповзли змії, сховалися біля єрдика — отвору в даху — і стали чекати, коли Маркос ляже спати.
А до Маркоса в цей час прийшли гості. Бачать вони, що мисливець Маркос якийсь не такий, як зазвичай, і кажуть:
— Ой, Маркос, що трапилося? Наче тобі нездужається? Чи ще щось?
А Маркос відповідає:
— Ні, я не хворий, але сталася зі мною біда, гірша за будь-яку хворобу. Хотів сьогодні чорну змію вбити, пістру врятувати, а вийшло навпаки. От я й заклявся віднині рушниці в руки не брати: який же я мисливець, якщо вбиваю не того, кого треба?
Почули змії, що Маркос своїм друзям розповів, і швидше назад до свого царя. Розповіли все, що підслухали. Цар їм наказав Маркоса не кусати, а велів привести до себе.
Приповзли змії до хати мисливця Маркоса і кажуть:
— Збирайся, наш царь тебе до себе кличе.
Вирушив мисливець Маркос слідом за зміями до зміїного царя.
Дорогою одна з них каже йому:
— Чорна змія — смертельний ворог нашого царя. За те, що ти царицю ненавмисно вбив, цар тебе пробачить, а за те, що ти його ворога знайшов, він тобі нагороду дасть. Тільки ти не бери в нього нічого, а проси, щоб він тебе своїм зміїним язиком облизав. Станеш від цього мудрішим за всіх людей на світі.
Прийшли вони до зміїного царя. Цар питає у Маркоса:
— Ти мою царицю вбив?
Мисливець розповів усе, як було. Цар його питає:
— Якщо ту чорну змію побачиш — впізнаєш?
— Багато літ тобі здоров'я, царю, якщо побачу — впізнаю.
Наказав цар усіх змій з усього світу зібрати, і всі вони проповзли перед мисливцем Маркосом.
— Ну, що скажеш? — каже цар. — Бачив ти змію?
— Ні, — відповідає Маркос. — Серед усіх цих змій не було тієї.
Цар наказує:
— Подивіться, чи нема де ще змій.
— Слуги відповідають:
— Є один змій — син самої старої зміїної баби.
— Доставити його! — наказує цар.
Принесли ту змію.
— Багато літ тобі здоров'я, царю, — каже Маркос, — це та сама.
За наказом царя чорну змію розірвали на такі дрібні шматочки, що їх і не зібрати було.
Зміїний цар звернувся до мисливця Маркоса:
— Ти мені послугу зробив, і я тебе за це винагородити хочу. Проси, що тобі треба.
— Нічого не треба, — відповідає мисливець. — Оближи тільки мене своїм зміїним язиком.
— Хай собі шию зверне той, хто тебе навчив, — каже цар. — Я це зроблю, раз ти просиш, але це принесе лихо і тобі, і мені.
Облизав зміїний цар мисливця Маркоса, попередив його:
— Нікому про це не розповідай, навіть дружині. І тіла свого не показуй нагим ні під яким виглядом ні одній живій істоті.
Попрощався мисливець Маркос із зміїним царем і вийшов. Раптом чує — каміння говорить, трави говорять, дерева говорять. Дійшов він до своєї села. Чує, як одна собака говорить іншій:
— Сьогодні вночі вовки прийдуть овець красти, може, і нам м'яска дістанеться.
А маленька руда собачка їй заперечує:
— Не соромно вам! Ми господареві скажемо, коли вовки прийдуть, він їх перестріляє.
Здивувався мисливець Маркос і зрозумів: це від зміїного царя прийшла до нього мудрість. Пішов він до господаря овець і сказав йому:
— Сьогодні не спите, вночі прийдуть вовки. І руду собачку не закривайте, нехай залишається на дворі, вона вас попередить.
Господар сміється:
— Тобі звідки таке відомо, мисливцю Маркосе? Якщо те, що ти сказав, виявиться правдою, дам тобі двох найтовстіших овець.
Ледачі настала ніч, маленька руда собачка загавкала. Господар вискочив із хати, бачить: вовки до стада підбираються. Постріляв він вовків, а вранці повів Маркоса до стада, щоб той вибрав собі двох найтовстіших овець. Прийшли вони до овець, Маркос чує, як один ягня каже:
— Кому я належатиму, у того буде стадо в тисячу голів, і я стану ватажком.
Мисливець Маркос каже господареві:
— Не треба мені товстих овець, не таку вже я тобі велику послугу зробив. Дай мені цього маленького ягняти, і буде з мене.
З того часу багатство якось саме пішло в руки до мисливця Маркоса; і дуже скоро в нього вже було тисячоголове овече стадо.
Одного разу сусідки зібралися до дружини мисливця Маркоса і почали її дражнити:
— І що ти за дружина? Навіть не знаєш, яким шляхом твій чоловік розбагатів.
— І справді не знаю, — відповідає дружина Маркоса.
— Значить, у нього є таємниці від тебе. Чуване таке? Ти причепися до нього, він тобі все розповість.
Ввечері причепилася дружина мисливця до чоловіка: розкажи та розкажи свою таємницю.
— Ой, дружино, — відповідає Маркос, — ну погано ж тобі живеться? Нащо задумала мої таємниці випитувати? Як тільки я їх розповім — у ту ж мить і помру.
— Ні, все одно розкажи, — наполягає дружина. — А інакше я тобі не дружина більше.
— Що ж, — зітхнув Маркос. — Розповім. Тільки, велів на кладовищі могилу копати та приготов саван. Дізнаєшся мою таємницю — і тут же мене поховаєш.
І дружина погоджується: до того її цікавість бере, що й смерть чоловіка не лякає, аби тільки його таємницю випитати.
— Піду, — каже Маркос, — востаннє на своє стадо погляну, а потім прийду, розповім тобі все — і загину.
Прийшов він до стада. Бачить: одна вівця втікає, а баран за нею женеться. Вівця каже баранові:
— Стрибни з цього горба. Якщо не розіб'єшся, вийду за тебе заміж.
А баран відповідає:
— Я не такий дурень, як мисливець Маркос, щоб заради дружини гинути. Не хочеш — не треба, я на іншій одружуся, а розбиватися заради тебе не збираюся.
«Баран і то розумніший за мене!» — подумав Маркос. Прийшов та й вигнав із хати дружину, яка ставила свою цікавість вище його життя.
Довго жив Маркос сам, нажив велике багатство. Одного разу прийшла звістка, що цар, який правив тією країною, де жив Маркос, небезпечно захворів. Зібралися з усієї землі мудреці та знахарі. Лікували, лікували його — не вилікували. Нарешті один мудрець десь вичитав, що цю хворобу можна вилікувати відваром із голови зміїного царя. А дістати її може лише одна людина, у якої тіло вкрите зміїною шкірою. Наказав цар усім своїм підданим такого чоловіка знайти. І ось одного разу, коли мисливець Маркос купався, підглянули два пастухи і побачили, що тіло у нього ніби зміїною шкірою вкрите.
Пішли вони до царя і кажуть:
— Багато літ тобі здоров'я, царю! Що ти нам даси, якщо ми тобі скажемо, у кого шкіра на тілі схожа на зміїну?
Цар каже:
— Золота дам стільки, скільки ви всі разом важите, тільки скажіть.
— У мисливця Маркоса тіло, як у змії.
У ту ж мить послав цар за мисливцем Маркосом і наказав його силою роздягнути догола.
— Іди до зміїного царя, — наказав він Маркосу. — Або принесеш мені його голову, або я твою власну відрублю.
Робити нема чого, пішов мисливець Маркос до зміїного царя. А той був такий мудрий, що й питати не став, нащо Маркос до нього прийшов, сам усе зрозумів.
— Ось бачиш, — каже він Маркосу, — я тебе попереджав, що твоя просьба до біди приведе.
— Я не винен, — відповідає Маркос. — Тридцять років ховався від людей, а побачили мене пастухи випадково. Тепер ось цар наказав або твою голову йому принести, або погрожував мою відрубати.
— Що ж, — каже зміїний цар. — Раз він дізнався, у чому його порятунок, він так чи інакше до мене добереться. Рубай мені голову. Як принесеш її додому, налий води в казан і кип'яти в ньому голову, поки не залишиться води лише сьома частина. Наповни дві чаші. Одну сам випий, а іншу дай цареві. Не забудь, зроби все, як велю.
Мисливець Маркос відрубав голову зміїному цареві, прийшов додому і зробив усе, як було наказано.
Тільки випив він чашу, як стало йому всього вісімнадцять років. А цар, як випив, тут же одужав і теж помолодшав рівно на двадцять років. Сів цар на трон, а мисливця Маркоса призначив своїм першим візиром і сказав йому:
— Я цар, але слухатиму тебе у всьому, бо немає на світі людини мудрішої за тебе.
А мисливець Маркос відповів:
— Був мудріший за мене зміїний цар, був він і добріший за мене, а ми з тобою всім йому зобов'язані.
Як збулися їхні бажання, так і ваші нехай збудуться.
Інші казки
