Мандрівники
Одного разу півень зістрибнув на дах будинку і захотів звідти побачити весь світ. Він витягував шию, крутив головою туди й сюди, але нічого не побачив – гора, що стояла перед будинком, закривала йому горизонт.– Песику-джан, ти часом не знаєш, що знаходиться там, за горою? – запитав півень у пса, який лежав у дворі.
– Я не знаю, – відповів пес.
– У нас все життя пройде, а ми так нічого й не дізнаємось. Ходімо, подивимося на світ!
Пес погодився. Вони зібралися й вирушили в дорогу. Ішли вони, ішли, і дійшли до лісу. А до цього часу сонце вже зайшло за верхівки дерев, і настали сутінки. Півень і пес влаштувалися на нічліг у лісі: пес під кущем, а півень на гілці великого дерева. Коли настав ранок, півень закричав:
– Ку-курі-ку!
Це почула лисиця: «Ага! Хтось тут кукурікає – це добре! Мабуть, чудовий сніданок мене чекає!» – подумала вона й поспішила до дерева, на якому сидів півень.
– Доброго ранку, півнику-джан! Що це ти там робиш так рано? – питає лисиця.
– Подорожуємо. Хочемо світ побачити, – відповідає півень.
– О, яка ж це чудова ідея! Це ж така розумна думка – подорожувати, щоб побачити світ! – з захопленням вигукнула лисиця. – Справа в тому, що в мене теж є така сама мрія. Тільки ось немає в мене друга, з ким би я могла вирушити в дорогу. А можна мені піти з тобою?
– Та я не проти, – каже півень. Тільки ось запитаю свого товариша, що він про це думає. Почекай хвилинку, я зараз дізнаюся.
– А де ж твій товариш?
– Та ось він – під кущем, біля дерева.
«Його приятель, мабуть, ще один півень. Це добре: сніданок уже є, так ще й обід буде!» – радісно подумала лисиця й кинулася в кущі. Раптом, побачивши там собаку, вона так перелякалася, що кинулася тікати геть у всі лопатки.
– Гей, лисичко-джан! Не спіши так, потерпи трохи, ми ж теж уже йдемо. Ото ж тобі, друг називається! – весело крикнув їй навздогін півень з гілки дерева.
Інші казки
