Розум і сердце
Одного разу розум і сердце засперечалися. Сердце твердило, що люди живуть заради нього, а розум наполягав на протилежному. Вони не стали звертатися до судді, а вирішили діяти окремо і не втручатися у справи один одного. Свою угоду вони вирішили випробувати на одному селянині.Селянин, як завжди, взяв плуг і пішов у поле. Коли він приступив до оранки, плуг його застряг у борозні. Нахилившись, він побачив у землі мідний глечик із золотом. "Що ж мені тепер робити?" — подумав він. — "Великі справи я можу зробити на ці гроші, можу стати багатою людиною."
У той же час йому спало на думку: "А що, як про це дізнаються злодії і прийдуть за ним? Якщо стану перечити — мене вб'ють." Зайнятий цими думками, він раптом помітив суддю тієї країни, який проходив повз дорогу. "Краще віддам я золото судді, і сам спокійно продовжу свою роботу," — вирішив селянин і, побігши за суддею, привів його на своє поле.
Але тут повернувся до нього розум. Опам'ятавшись, селянин негайно сховав глечик за спину і сказав судді:
— Ага, ти суддя і людина вчена. Скажи-но мені: із цих двох моїх биків який кращий?
Суддя, почувши ці слова, у гніві лаяв його і пішов. Із його відходом від селянина пішов і розум. Знову задумався селянин: "Навіщо я не віддав йому золото? Що я буду робити із золотом, де буду його тримати?"
Залишивши роботу, він так розмірковував до вечора, поки не помітив суддю, який повертався із села. Кинувся він до нього, став благати-умовляти ще раз прийти до нього на поле. Суддя, подумавши, що тут щось криється, пішов із ним. Але розум знову повернувся до селянина, і він сказав судді:
— Благаю тебе, не сердься, подивись на це моє поле, ти ж людина вчена! Що більше — вчорашня моя оранка чи сьогоднішня?
Суддя, вирішивши, що орач збожеволів, засміявся і пішов. Із ним разом відійшов від селянина і розум — і сів на краю поля.
— О, Господи! — сказав у розпачі селянин. — Навіщо я не віддав судді золото, де і як я буду його тримати?
І, недовго думаючи, він сховав глечик із золотом у мішок, у якому йому приносили обід у поле, закинув мішок за спину і, повернувшись додому, сказав дружині:
— Дружино, швидко прив'яжи биків, дай їм сіна і прибери плуг! Я йду до судді.
Побачила дружина за плечем чоловіка мішок і вирішила дізнатися, що в ньому заховано.
— Не моя жіноча справа прив'язувати биків — я займаюся лише вівцями та коровами. Краще прив'яжи сам і йди куди хочеш.
Залишивши мішок у хаті, чоловік піш загнати биків у хлів. Дружина вийняла з мішка глечик із золотом і кинула в мішок камінь. Вийшовши із хліва, чоловік поспішно підхопив мішок і побіг прямо до судді.
— Ось тобі подарунок, бери! — сказав він судді.
Коли суддя розв'язав вузол, селянин остовпів.
Суддя розлютився, але, подумавши, що тут щось не так, наказав посадити селянина до в'язниці і приставив до нього двох людей, наказавши їм повідомляти все, що той буде робити і говорити. Сидячи у в'язниці, селянин почав щось бурмотіти і показувати руками: глечик-де був таких-то розмірів, носик такий-то, об'єм такий-то, дно таке-то, і стільки-то в ньому золота.
Приставлені до нього люди доповіли судді: так і так, він махав руками, а говорити — нічого не говорив. Суддя наказав викликати його до себе.
— Розкажи, чому ти махав руками і що ти вимірював?
Розум одразу ж повернувся до селянина, і він відповів судді:
— Вимірював я тебе: голова твоя така, шия така, живіт такий, борода така, і говорив сам собі: хто більший — ти чи наш бородатий цап?
Суддя вийшов із себе і наказав його повісити. Повели, щоб повісити, але коли, надівши йому на шию петлю, хотіли її затягнути, він взмолився:
— Не карайте мене, я піду до судді і розповім йому всю правду!
Привели його до судді.
— Скажи правду, що це ти вимірював у в'язниці?
— Не варто тобі мені говорити: якби не зняли петлю з моєї шиї, я б загинув, ось і вся правда, — відповів селянин.
Засміявся суддя на ці слова і звільнив селянина. Покаялися розум і сердце в тому, що зробили, і дали обітницю відтепер діяти разом, вирішивши, що людину роблять людиною розум і сердце, сердце і розум.
Інші казки
