Дочка царя Зарзанда
Жив-був на світі бідний сирота на ім’я Аслан. Назвали його так тому, що володів він надзвичайною силою. Аслан був підпаском, але одного разу він спіймав вовка і задушив його своїми руками. І господар зробив його своїм головним чабаном.Аслан нічого ніколи не боявся. Вночі він уганяв стадо далеко від села, доручав його собакам, а сам лягав спати. Свій хурджин із сніданком клав він на великий камінь. Одного разу здалося йому, що хтось уночі бере у нього їжу з хурджина.
Коли він лягав спати, у хурджині було чотири яйця і дві коржі, а до ранку залишилося лише два яйця і один корж. Вирішив він наступної ночі підстерігати того, хто без запрошення ділить із ним його хліб. Поклав він хурджин на камінь, ліг і вдавав, що спить.
Опівночі почувся шелест. Аслан глянув крізь вії, бачить: дістає їжу з його хурджина дівчина неземної краси. Відламала хліба, запила ковтком води і збиралася йти. Гора перед нею розкрилася, як ворота, і вона вже готова була зникнути, як Аслан підскочив і встиг схопити дівчину за одяг.
Дівчина каже:
— Відпусти мене, я принесу тобі лише горе.
— Нічого не боюся, — каже Аслан. — Ти така гарна, що за тебе я навіть померти був би радий.
— Дякую тобі за твої слова, — каже дівчина, — раз ти такий добрий і безстрашний, розповім я тобі свою історію.
За сімома високими горами лежить царство грізного царя Зарзанда. Це мій батько. Рік тому на нашу країну напали вороги, і батько з військом вирушив на поле бою. Поки його не було вдома, перелетів через сім гір триголовий дів і забрав мене до свого палацу. Сорок днів благав він мене стати його дружиною, але я ніяк не хотіла. На сороковий день дів захворів і сказав своїй матері:
— Я, мабуть, помру і не зможу на ній одружитися. Забери цю дівчину і сховай. Нехай ніхто ніколи не стане її нареченим.
І ось опинилася я всередині гори, у темній печері. Мати діва сказала кам’яній скелі:
— Каменю, каменю, прихисти дочку царя Зарзанда. Нехай сидить тут, поки не прийде за нею юнак із миртовою гілкою, якому ластівки допоможуть. Коли торкнеться він тебе тричі цією гілкою, відпусти її. А поки стережи пильніше ока і відкривайся лише на одну годину на добу — рівно опівночі. Якщо ж вночі вона не захоче повернутися, врази її смертю. Ось і все. Тепер прощай. Я маю повернутися до своєї кам’яної могили.
— Я врятую тебе, красуне, — сказав Аслан.
Він одразу взяв у господаря розрахунок і пішов шукати ластівок. Ходив він від хати до хати, з села в село, але ластівок ніде не зустрів. Раптом наприкінці села побачив він маленьку хатину, дві ластівки літали під її дахом. Увійшов він у дім. Бачить: стара жінка запалює свічку.
— Здоровенькі були, матусю, — каже він.
— Ласкаво просимо, — відповідає вона.
— Матусю, я тут чужий, немає в мене на ніч даху над головою. Чи не прихистиш мене?
— Гістя посилає небо, — відповідає вона. — Заходь. Нагодувала вона його чимось, постелила ліжко.
На світанку прокинувся Аслан, вийшов із хати, чує: ластівки щебечуть. Став він прислухатися, прислухатися і раптом почав розуміти їхню мову.
— Жінко, — каже одна ластівка.
— Що? — відгукується друга.
— Хіба це не той Аслан, який нас хлібними крихтами годував?
— Той, той.
— А навіщо він тут?
— Шукає, як йому полонянку звільнити.
— Що ж, нехай він, йдучи, тричі поцілує руку старої жінки і скаже тричі: «Дякую, добра матусю». Вона його і навчить.
Пішов Аслан до старої жінки, бачить: вона вже встала.
— Я поспішаю, матусю, — каже він їй.
Прощаючись, тричі поцілував їй руку і тричі повторив: «Дякую, добра матусю».
— Славний ти хлопець, — каже йому стара жінка. — Іди і нічого не бійся. —
Тобі треба перемогти триголового діва, щоб звільнити дочку царя Зарзанда. Ось тобі чотирнадцять жолудів. Чотирнадцять днів ти будеш добиратися до фортеці діва, будеш з’їдати в день по жолудю, від них станеш ще сильнішим. Ось тобі два горіхи. Трохи відійдеш від села, сховайся, щоб тебе ніхто не бачив, і розколи їх. Ось тобі ще глечик води і мішечок борошна. Фортецю стереже мати діва. Плесни їй водою в обличчя, вона засне на три дні. Біля неї у вазі стоїть зелена миртова гілка. Візьми її і поспішай до печери.
Подякував Аслан старій жінці і вирушив у дорогу. Знайшов він укриття, розбив горіхи. З одного вийшов вогняний кінь, а в іншому були меч, щит і розкішний одяг. Усе зробив Аслан, як його навчила стара жінка. Усипив матір діва, схопив зелену гілку і помчав на своєму коні геть.
Три дні скакав не зупиняючись, на четвертий чує: несуться за ним ускач дів і його мати, ось-ось наздоженуть. Тоді сказав йому кінь людським голосом:
— Розвій борошно по вітру.
Розсипав, розвіяв Аслан борошно, і виріс перед дієм непрохідний ліс. Далі поскакав Аслан. Через день чує: знову за ним погоня.
— Що ж робити, — каже кінь. — Доведеться з дієм битися.
Повернув Аслан коня і помчався назустріч дієві. Ударом меча відсік він дієві одну з трьох голів. Кинувся на нього розлючений дієв, але кінь вивернувся і штовхнув його так сильно, що дієв відскочив, а юнак встиг відсікти йому й іншу голову. Дієв відламав від гори скелю, розтрощив її і став кидати в Аслана камінням, але той прикрився щитом, і всі камені від нього відскочили. Став дієв нову скелю відламувати, та не встиг, підлетів до нього Аслан на вогняному коні та й зніс йому третю голову.
Повернув Аслан свого коня і помчався до печери. Бачить — на шляху його з’явилося величезне озеро.
Кінь каже:
— Це мати дієва зробила. Ти вирви з моєї гриви три волосини й кинь на воду.
Вирвав Аслан три волосини з гриви, кинув на воду, і вони стали міцним мостом. Дістався Аслан до печери, тричі вдарив по каменю зеленою гілкою і сказав:
— Каменю, відчинися, випусти доньку царя Зарзанда.
Вийшла царівна і радісно кинулася до Аслана. А він каже:
— Донько царя Зарзанда, не стільки я тобі допоміг, скільки одна бідна старенька. Ганьба нам, якщо ми забудемо про неї і не візьмемо з собою до палацу твого батька.
Сіли вони удвох на коня і поскакали до стареньки. Вона була їм рада, швидко зібрала речі й сказала:
— Ви скачіть на коні, а я й так від вас не відстану. Зняла вона з голови хустку, розстелила на землі, стала на неї і полетіла за ними слідом.
На кордонах царства грізного Зарзанда перед сімома горами була виставлена надійна охорона. Вона не пустила доньку та її супутників через кордон.
— Що ж, — сказала старенька. — Полетимо повітрям. Вона розстелила свою велику шаль, всі помістилися на ній, і шаль зірвалася в повітря й перенесла їх через усі сім гір. Аслан хотів піти до царя, але дівчина зупинила його:
— Не ходи, усі назир-візирі хотіли, щоб я вийшла заміж за їхніх синів. Якщо вони дізнаються, що ти мій наречений, вони зашкодять тобі.
Старенька сказала:
— Ви зачекайте, я сама сходжу до царя.
Дівчина дала їй медальйон із портретом своєї матері.
— Якщо тобі не повірять, — сказала вона, — то покажи цей медальйон і скажи:
«Мій батько наймогутніший, моя мати найніжніша». Так я любила казати в дитинстві, і тоді вже ніхто не буде сумніватися.
Пішла старенька до палацу і сіла на камінь, на який сідають свахи. Приходить слуга і питає:
— Що тобі треба, стара жінко?
— Я прийшла сватати доньку царя Зарзанда.
— Але в царя немає доньки.
— Як це немає? Ведіть-но мене до царя. Повідомили царя. Царь каже:
— Хто ж ця божевільна, що наважилася сміятися з мого горя?
Поглянув він на неї здалеку і хотів піти назад до царських покоїв. А старенька гукнула:
— Мій батько наймогутніший, моя мати найніжніша! Почув царь ці слова і наказав, щоб стареньку пропустили.
— Стара жінко, — каже їй царь. — Мою доньку вкрав дієв, у мене немає доньки. Але звідки тобі відомі слова, що любила вона казати в дитинстві?
— Вона сама навчила мене, — сказала старенька і показала медальйон.
Тут усе роз’яснилося. Цар Зарзанд і цариця ледь не з розуму не зійшли від радості і одразу влаштували весільний бенкет. На бенкеті підійшов до Аслана царський конюх і каже:
— До стайні залетів ґедзь, він так докучає коням, що ми боїмося, щоб вони не сказилися.
Старенька почула це і каже:
— Я сама сходжу до стайні.
Зашла вона до стайні, запалила дві сухі гілочки і викурила нав’язливого ґедзя. А сама подумала, що це не звичайний ґедзь. І вирішила вона, що треба Аслана від кознів матері дієва берегти.
Вночі, коли всі заснули, старенька тихенько увійшла до кімнати Аслана і царівни і стала біля голів. О півночі почула вона, як щось шелестить. Бачить: повзе величезна змія. Схопила вона гострі тризубці і встромила їх прямо в голову змії. Змія завищала і здохла. Виявилося, це мати дієва перетворилася на змію і хотіла погубити Аслана. Цар із царицею віддали стареньці великі почесті. Сім днів і сім ночей усі бенкетували й веселилися. Вони досягли своєї мети. Досягнете і ви своєї.
Інші казки
