Казка про Азаран-Блбула, тисячоголосого соловейка
Давним-давно живів-був один старий цар. І було в нього троє синів. Покликав їх якось цар до себе і каже:– Зовсім обветшалі наші палаци й палати, треба будувати нові.
Так і зробили: старі зруйнували, нові збудували. Скликав цар усіх мешканців столиці, показав їм свої палаци й палати. Усі хитали головами, ахали й хвалили. Тільки одна бабуся сказала:
– Багато літ здоров’я тобі, царю! Гарні твої палаци, та не дуже: чогось у них не вистачає.
Наказав цар усі споруди зруйнувати й нові поставити, ще кращі за попередні. Так і зробили. Царські сини ці палаци зруйнували, нові збудували, ще кращі за попередні. Скликав цар людей з половини свого царства, показав їм нові палаци й палати. Усі хитали головами, ахали й хвалили. Тільки знову прийшла та сама бабуся й сказала:
– Багато літ здоров’я тобі, царю! Гарні твої палаци, та не дуже: чогось у них не вистачає.
Знову наказує цар усі споруди зруйнувати й нові поставити, ще кращі за попередні. Збудували його сини палаци й палати, царські покої небаченої краси. Скликав цар усіх людей з усього царства і показав їм свої нові палаци: люди не нахваляться, не надивуються.
Знову прийшла та бабуся й каже:
– Гарні твої палати, царю, краще й не буває, тільки мало вони варті, коли не живе в них, не співає Азаран-Блбул, тисячоголосий соловейко. Добуй ти собі цього соловейка, посади в золоту клітку, і нехай він співає, заливається, щебетає й свистить у палаці.
Сказала так і зникла.
Наступного ранку скликає цар своїх назирів-візирів і каже:
– Ідіть та знайдіть Азаран-Блбула.
А ті відповідають:
– Багато літ здоров’я тобі, царю! Як же ми його знайдемо, коли ми його ніколи не бачили й не чули.
Тут кажуть царю його сини:
– Не журися, батьку, ми підемо й добудемо цього соловейка.
Пустилися вони в дорогу. Довго йшли, чи коротко, їм краще знати, дійшли до гарного саду, привіталися з садівником і питають його:
– Від твого саду три дороги починаються, куди вони ведуть?
Відповідає їм садівник:
– Верхня дорога веде до міста Баки, середня – до міста Шаки, а по нижній, хто піде, той ніколи не повернеться.
– Що ж, – каже молодший брат, – ти, старший брате, іди до Баки, а ти, середній, іди до Шаки, а я нижньою дорогою піду, подивимось, що вийде. Хто перший повернеться, той нехай у цього садівника інших дожидається.
Розсталися брати, кожен пішов своєю дорогою. Старший дійшов до Баки, середній – до Шаки, а молодший іде та й іде дорогою туди, звідки немає повернення. Довго він ішов, чи коротко, йому краще знати, дійшов він до великого дому. Біля дому сидить сивий старець. Вклонився йому юнак і пішов далі.
Тільки встиг кілька кроків зробити, як кличе його старець:
– Гей, юначе, підійди сюди!
Підійшов він до старця, а той його питає:
– Куди йдеш, сину?
– Іду за Азаран-Блбулом.
– Я, – каже старець, – охороняю тут царя й його скарб – Азаран-Блбула. Багато я людей погубив, які полювали за тисячоголосим соловейком. Усі, хто сюди приходив, назад не поверталися. А тобі так і бути допоможу: не приставав ти до мене, не благав...
Молодший брат надів шапку-невидимку, пішов до палацу й сховався в куточку. Незабаром з’явився цар зі свитою. Слуги накрили їм столи, заставили їжею-питвом. Після вечері царя спати поклали. І всі розійшлися. Як тільки цар заснув, вийшов юнак зі свого куточка. Бачить, на стіні висить чудовий кинджал. Зняв він зі стіни кинджал, прив’язав до пояса. Оглянувся – на столі лежить царська люлька, прикрашена діамантами. Сховав її в кишеню. Підійшов до царського ліжка. Побачив на килимі бурштинові чотки. Взяв і чотки. Поглянув на сплячого царя, а це й не цар зовсім, а дівчина небувалої краси. Поцілував її в щоку, потім в іншу, зняв зі стіни клітку з Азаран-Блбулом і вийшов.
Дійшов він назад до садівника, а брати ще не повернулися.
– Що ж, – каже молодший брат садівнику, – візьми собі ось цей кинджал, на щось він тобі знадобиться, а ще збережи до мого повернення Азаран-Блбула, тисячоголосого соловейка.
Пішов молодший брат середньою дорогою, дійшов до міста. Раптом бачить: йде йому назустріч середній брат. Іде, хитаючись, підгинає коліна, тягне на спині величезний мішок.
Каже молодший брат:
– Як ти, брате, дійшов до цього? Царський син – і раптом став носильником! Невже ж скарбниця нашого батька, царя, спустіла? Кинь свою поклажу, ідем зі мною.
Повів він брата до багатої крамниці, одягнув-взув, а потім і нагодував.
– Скільки тобі заплатити? – питає він торговця.
– П’ять золотих монет.
Віддав він торговцю бурштинові чотки.
– Візьми, – каже, – в заставу; як пришлю тобі гроші, повернеш мені чотки.
Торговець сперечатися не став, узяв чотки й повісив на стіну, на цвях.
Провів молодший брат середнього до садівника.
– Притули, – каже, – мого середнього брата, а я старшого шукати піду.
Пішов він верхньою дорогою. Дійшов до міста. Раптом бачить: йде йому назустріч старший брат, перед собою гонить двох ослів. А осли ці везуть мішки зі сміттям.
Каже йому молодший брат:
– Як це ти, брате, дійшов до цього? Царський син – і раптом найнявся сміттярем! Кинь своїх ослів, ідем зі мною.
Повів він брата до багатої крамниці, одягнув-взув, а потім і нагодував.
– Скільки тобі заплатити за все це? – питає він торговця.
– П’ять золотих монет.
Віддав він торговцю прикрашену діамантами люльку.
– Візьми, каже, – в заставу; як пришлю тобі гроші, повернеш мені люльку.
Узяв торговець люльку й повісив на стіну.
Прийшли молодший і старший брати до садівника, покликали середнього й вирушили додому.
Ішли вони, йшли, довго чи коротко, їм краще знати.
Молодший брат почав відставати – дуже втомився. А старший і середній задумали лихе. Завидно їм стало, що не вони, а молодший брат здобув дорогоцінного соловейка. Дійшли брати до колодязя, накрили його килимком і сіли по краях. А як підійшов до них молодший брат, кажуть йому солодкими голосами:
– Сідай, братику-джан, відпочинь.
А як сів молодший брат посередині, обидва разом устали, молодший і провалився в колодязь. Схопили старші брати дорогоцінного соловейка Азаран-Блбула – і бігом до свого батька, до царя.
А молодший брат сидить у колодязі, мерзне, тремтить і вибратися ніяк не може.
Цією дорогою зазвичай проходив зі своїм караваном один багатий купець. Ішов він і цього разу. Хотів із колодязя води набрати, бачить: у колодязі сидить гарний юнак.
- Гей, що ти тут робиш? – гукнув він юнака.
- Та ось, – збрехав молодший брат, – уночі в темряві йшов та й оступився, тепер не знаю, як звідси вибратися.
Кинув йому купець мотузку, витягнув його й питає:
- А чий ти син, юначе?
- Нічий, – відповідає молодший брат. – Немає в мене ні батька, ні матері.
- Будь тоді моїм сином, я все життя прожив бездітним.
Взяв він юнака з собою, взув-одягнув, ділу торговому навчив, і стали вони жити дружно та щасливо.
Тим часом молодий цар (а був це, як ви пам’ятаєте, не цар, а переодягнена дівчина), господар Азаран-Блбула, прокинувся вранці й бачить: зник його безцінний тисячоголосий соловейко. І чотки вкрадені, і кинджала не видно, і прикрашеної діамантами трубки теж на місці нема. Кличе він своїх назир-візирів і наказує їм збирати військо та готуватися до походу.
Як дійшов цар із своїм військом до садівника, так і остовпів: у саду садівник його кинджалом розмахує, кілки загострює. Назир-візирі кинулися садівника бити-колоти, а той взмолився.
- Зупиніться, – каже, – не губите. Мені ж цей кинджал ні до чого. Просто я через бідність сокири купити не можу, ось його замість сокири й пристосував. Мені цей кинджал один славний юнак подарував.
Цар питає:
- А куди цей юнак подівся?
Відповідає садівник:
- Він середньою дорогою пішов.
Завертає цар війська на середню дорогу. Дійшли вони до міста, зайшли в крамницю й бачать: на стіні янтарні чотки висять.
- Яка ціна цим чоткам? – питають.
- П’ять золотих монет, – відповідає торговець.
Цар розрахувався і забрав чотки. Знову прийшли вони до садівника і питають, куди ще цей юнак ходив.
- Верхньою дорогою, – відповідає садівник.
Пішли вони і дійшли до міста, заглянули туди в крамницю, бачать, на стіні висить трубка, прикрашена діамантами.
- Скільки коштує ця трубка? – питає цар.
- П’ять золотих монет, – відповідає торговець.
Цар розрахувався і пішов. І знову повернулися вони до садівника і питають:
- Якою дорогою зовсім пішов цей юнак?
Садівник показав.
Дійшов молодий цар до міста, де жив старий цар із двома старшими синами. Вислав гінців наперед і наказав їм сказати такі слова:
- Нехай вийде той, хто вкрав Азаран-Блбула, або все місто зрівняємо із землею.
Покликав старий цар синів і каже:
- Ідіть до господаря соловейка.
Пішли старші брати до молодого царя, а той їх питає:
- Ну-ка розкажіть, як ви Азаран-Блбула здобули.
А брати плечима знизуют.
- Як? – кажуть. – Та увійшли в твої покої й взяли.
- Брехня, – розсердився молодий цар. – Геть відсіля, і щоб я вас більше не бачив!
Знову посилає гінців. А старий цар нічого зрозуміти не може, оголошує на всю країну: покажись, мовляв, той, хто здобув тисячоголосого соловейка, а то його господар всю нашу країну спалить і потопче, каменя на камені не залишить.
Дійшла ця звістка і до молодшого брата.
- Апі, – каже він своєму прийомному батькові, – підемо-но подивимося, через що все заворушення.
- Яке нам діло до цього! – каже купець. – Ми ж із тобою Азаран-Блбула не здобували.
- Все-таки підемо, – каже юнак.
Прийшли вони до старого царя. Юнак змінив свою зовнішність, щоб цар його не впізнав.
- Багато літ здоров’я тобі, царю, – каже юнак із поклоном. – Прошу тебе, гідно нагороди цього купця, а за що – це мені краще знати. Я ж тобі за це послужу службу – прогнано з твоїх володінь господаря Азаран-Блбула.
Прийшов молодший брат до молодого царя.
- Багато літ здоров’я тобі, царю, – каже. – Безцінного соловейка в тебе вкрав хтось один, а ти хочеш усіх невинних людей за це погубити. Сором тобі! Це я забрав Азаран-Блбула, зі мною одним і роби що хочеш.
- Розкажи, як ти його здобув, – попросив молодий цар.
- А так. Пройшов повз старого, взяв у нього шапку-невидимку, а як ти після вечері спати ліг, взяв у тебе чотки, трубку й кинджал, забрав клітку з соловейком і пішов. Ось і все.
- Так, – каже молодий цар. – Це справді ти. Що ж, виходь боротися. Якщо ти мене переможеш – соловейко твій, якщо ні – відрубаю тобі голову.
Схопилися вони в кох¹, а юнак молодого царя однією рукою повалив і коліном притиснув.
- Що ж, ти переміг, – каже молодий цар. – Було мені передбачено, що той, хто в мене Азаран-Блбула викраде і мене в боротьбі переможе, буде моїм чоловіком. Я ж не цар, а дівчина – царська дочка.
- Знаю, – каже юнак, – я ще тоді розгледів, коли ти спала.
Узялися вони за руки і пішли до старого царя. А в царських палатах соловейко Азаран-Блбул, який до цієї хвилини мовчав, співає, заливається на тисячу голосів, так що серце розривається і душа замирає.
- Чому це він заспівав? – питає цар.
- А тому, – відповідає молодший син, – що й господиня його тут, і хто здобув його, теж знайшовся. Багато літ здоров’я тобі, царю! Хіба не впізнаєш ти свого молодшого сина?
І розповів батькові все, як було.
Тієї ж хвилини цар наказав вигнати з країни своїх підлих синів. Скликав він зурначів та інших музикантів з усієї країни й влаштував пишне весілля молодшому синові.
Так буває, що всі бажання збуваються.
Нехай збудуться і ваші.
¹ Кох – вірменська національна боротьба.
Інші казки
