Переказ про царя Трдата
Десять років воював вірменський царь Хосров проти персів і так докучав перському цареві, що той звернувся до своїх вельмож:— Клянусь! Того, хто звільнить мене від Хосрова, призначу своїм співправителем!
Хитрий Анак викликався зробити це.
З майном, дружинами та дітьми він прибув до Вірменії й кинувся до ніг Хосрова:
— Помилуй нас, о царю, дай притулок і захист від персів.
І простодушний Хосров не лише поселив його на своїй землі, а й приголубив, і підвищив. Анак же, дочекавшись нагоди, пронизав Хосрова мечем.
Помираючий цар наказав кинутися в погоню та знищити все родинство зрадника. Настигнутий біля річки, Анак був утоплений. І лише дивом вдалося врятуватися його синові — Григорію. Тим часом, скориставшись вбивством Хосрова, перський царь вторгся до Вірменії та підкорив її своїй владі. Шукаючи порятунку, син вірменського царя Трдат змушений був втекти до Риму і довгий час жив там, навчаючись військовій справі.
Коли готи напали на Рим, результат майбутньої битви міг вирішити поєдинок. Проти їхнього вождя мав виступити римський кесар, але той став шукати собі заміну серед своїх воїнів.
— Дозволь мені, кесаре, — викликався Трдат і, одягнений у царські обладунки, безстрашно рушив на ворога.
І настільки велика була його сила, що підняв він гота могутніми руками і кинув до ніг свого володаря. І втекли переможені могутнім богатирем готи, і, святкуючи перемогу, кесарь обіцяв Трдату:
— Дарую тобі легіони, щоб зміг ти повернути трон свого батька. Будеш панувати Вірменією!
І коли повернув собі Трдат царство батька, то вирішив, що це римські боги допомогли йому. І наказав принести їм жертву. І ось уже кинулися радісні слуги виконувати наказ Трдата, і ось уже вельможі його та домочадці весело готуються взяти участь у урочистій церемонії. І лише вірний друг його та радник Григорій насупився і відводить очі. Той самий син Анака, що давньою відданістю Трдату встиг замовити провину свого батька.
— Чому ж, друже мій, ти не береш участі в нашому святкуванні? — запитав його Трдат.
— Тому, володарю, що не можу поклонятися ідолам. Немає Бога на землі, окрім Христа!
Це несподіване визнання здалося Трдату нечуваною зрадою:
— Так ти християнин?! — задихнувся він від гніву і наказав повісити Григорія вниз головою і заткати йому рота, щоб більше ніхто не чув його.
Так висів Григорій сім днів, і весь цей час славив Христа.
— Він ще живий?! — дивувався цар і намагався зламати віру колишнього друга. — Даремно ти кличеш свого Бога, бо не отримаєш від Нього ніякої допомоги.
І вигадував йому нові муки. Святого били палицями, травили димом, затикали йому в ніздрі сірку з сіллю та оцтом, вбивали цвяхи в підошви і змушували ходити, тягли по землі, вкритій цвяхами… І весь цей час злоба затьмарювала розум Трдата, не даючи йому зупинитися. Нарешті, щоб зовсім позбутися Григорія, він наказав кинути його в глибокий рів, наповнений зміями.
Але змії не торкнулися святого, а якась вдова не дала йому померти від голоду. Вона щодня приходила до рову і приносила з собою скудний харч. У цей час римський імператор Діоклетіан у пошуках дружини розіслав гінців по всіх кінцях імперії. Найкрасивішою визнали християнку Рипсиме, яка дала обітницю безшлюбності. Разом з іншими черницями весь свій час вона проводила в молитвах та бесідах з наставницею Гаяне. З Рипсиме зробили портрет і відправили Діоклетіану.
Вражений красою дівчини, імператор одразу надіслав їй листа з пропозицією стати його дружиною. Але чи могла вона порушити обітницю і вийти за язичника? Таємно зібравшись, разом з ігуменією Гаяне та іншими дівчатами втекла Рипсиме до меж Вірменії. Отримавши звістку про втечу, Діоклетіан звертається до Трдата з проханням:
— Християни спокусили Рипсиме, і вона втекла до Вірменії. Знайди і відішли її до нас. Якщо ж побажаєш, візьми собі за дружину.
Оголосили пошук, і втікачок знайшли. Рипсиме справді виявилася надзвичайною красунею, і тоді Трдат наказав одягнути її в царські шати і доставити до палацу. Але ледві тільки вартові захотіли виконати наказ, як роздався страшний оглушливий грім. Перелякані солдати з усіх ніг кинулися до Трдата розповідати про чудесне знамення.
— Жалкі боягузи, злякалися грози! — кричав на них цар і послав за Рипсиме вже цілий легіон з наказом убити всіх її супутниць. Рипсиме ж сама вийшла їм назустріч:
— Не чіпайте нікого, я піду до царя!
Побачивши Рипсиме, Трдат одразу захопився нею і захотів обійняти. Але скільки б він не наступав на неї, вона ухилялася від його ласк. Тоді цар вийшов із покоїв і послав за Гаяне:
— Нехай стара переконає дівчину, щоб та підкорилася мені, інакше всіх чекає люта смерть.
Гаяне прийшла, але коли її допустили до Рипсиме, стала переконувати ту не боятися царських погроз. Про «підступність Гаяне» донесли Трдату. Ігуменію схопили, били каменем по зубах, потім вигнали з палацу. Сам же цар знову наступив на Рипсиме, але, як і раніше, не зміг оволодіти нею. І тоді лють охопила його.
І зранку всіх дівчат піддали жахливим тортурам: палили їх свічками, розрізали на частини. І одна за одною у великих муках вони йшли до Христа. І останньою, особливо мучительно, померла їхня наставниця Гаяне.
Минув тиждень. Цар, ніби нічого й не сталося, вирушив на полювання. І тут щось трапилося з ним і його супутниками. Якась дивна, небачена хвороба раптом напала на них. Вони почали ревіти один на одного, кусатися, кидатися на людей… І здавалося, що вже нічим їм не допомогти. Саме в цей час бачить сестра Трдата сон. З'являється їй якийсь блискучий, грізний юнак і каже:
— Трдат одужає, якщо Григорій вийде з рову.
Прокинувшись, царевна довго дивувалася: «Чотирнадцять років минуло з того часу, як Григорія кинули в яму, невже він ще живий?»
На всякий випадок послала за ним слуг.
— Григорію, чи живий ти? — окликнули святого в рові.
— Живий, — відповів той.
Блідий, худий, вкритий сплутаним волоссям з'явився він на світ. З великою надією його повели до Трдата. Вже кілька днів ревів він, як дикий кабан, бушуючи в божевіллі. Але не захотів одразу зцілити його Григорій. Пішов і спочатку зібрав останки невинних дівчат і довго оплакував муки Христових наречених і зле божевілля їхніх мучителів. Потім наказав збудувати церкву і переніс туди останки.
До тіл загублених дівчат був приведений Григорієм Трдат. І слухняний волі святого просив тут Трдат прощення за великий гріх і молив святих дів про заступництво. І так щире було його каяття, і так гаряча молитва, що прийшло до нього одужання. І за одужанням — світлість. І за світлістю — віра. І за вірою — доброта. І за добротою — святость. Трдат тепер будував храми, засновував монастирі і одночасно став таким лагідним, що люди ледве впізнавали в ньому колишнього мучителя і тирана. Розповідають, що до кінця життя він став схожим на пустельника і досяг незвичайних духовних висот.
Григорій же, отримавши сан єпископа, не зупинився на євангельській проповіді лише серед вірмен, але зумів просвітити й інші народи. Він влаштував безліч християнських обителей і лише наприкінці життя пішов у пустелю, щоб провести залишок днів у спогляданні.
Святі Григорій, Рипсиме, Гаяне, світлі діви і цар Трдат, моліть Бога за нас!
Інші казки
