Казка про царевича та дочку царя Джина
Жив собі цар. І було в цього царя три сини. Одного разу гуляли всі троє і зустріли трьох сестер, які йшли з глечиками за водою. Пішли брати слідом за дівчатами і почули, про що ті між собою розмовляють.Одна каже:
— Коли я вийду заміж, я для свого чоловіка такий хліб спектиму, якого сам цар не куштував.
Друга каже:
— Коли я вийду заміж, я витчу такий килим, на якому сам цар ніколи не сидів.
А молодша каже:
— А я подарю своєму чоловікові сина із золотим мізинцем і доньку із золотим волоссям.
Переглянулися царевичі й вирішили цих дівчат посватати.
Старший каже:
— Я посватаю ту, що обіцяла незвичайний хліб спекти.
Середній каже:
— Я посватаю ту, що хотіла незвичайний килим виткати.
А молодший сказав, що йому найбільше всіх молодша із сестер сподобалася.
Пішли вони до свого батька, царя, умовили його цих дівчат посватати.
— Що ж, — сказав цар, — краще б, звичайно, одружитися вам на царських дочках, але вже коли ви цих дівчат так полюбили, нехай буде по-вашому.
І зіграли у палаці одразу три весілля.
Минув час. Старші сестри свого слова так і не дотрималися. А молодша сестра, як і обіцяла, народила хлопчика із золотим мізинцем і дівчинку із золотим волоссям. Чоловік її, молодший царевич, був у цей час у від’їзді. Розлютилися старші сестри, що молодша виявилася вірнішою і кращою за них, викрали в неї вночі дітей і підклали їй двох цуценят.
Отримує молодший царевич звістку: «Твоя дружина замість дітей народила цуценят. Що з ними робити?» Розлютився царевич і пише: «Цуценят утопити, а дружину мою, так мене обдуривши, завернути в бичачу шкуру, поставити серед площі і покласти поруч молоток. Нехай, хто повз пройде, б’є її молотком по голові».
Так сестри й зробили, а дітям поклали в рот по шматочку цукру, замкнули їх у скриню і кинули в море. Заплуталася ця скриня в сітках одного рибалки, і той витягнув скриню на берег; думав, що незлічене багатство йому дісталося, а коли відкрив кришку, побачив там дітей.
— Що ж, — сказав рибалка, — і це подарунок. Дітей у мене немає, вирощу їх як своїх власних.
Дружина рибалки піклувалася про дітей, годувала їх, мила, одягала, і брат із сестрою росли та росли. Стало їм по п’ятнадцять років.
Якось посміялися над ними їхні товариші: що, мовляв, ви батькові й матері зовсім і не рідні, а вони вас із моря виловили.
Пішли вони тоді до рибалки і його дружини й сказали:
— Дякуємо вам велике, що ви нас від загибелі врятували і як рідних виростили. Ми все життя будемо вам за це вдячні. А тепер ми підемо своїх справжніх батьків шукати.
Як їх не умовляли прийомні батьки залишитися, все було марно. Ходили вони, ходили із країни в країну, але батьків своїх не знайшли. Тоді перепливли брат із сестрою море і збудували собі на березі маленький дім.
Породилися з ними всі звірі й птахи, полюбили їх за доброту і допомагали їм, хто чим міг. Брат ішов зранку рибалити, а сестра прибирала дім, прала, шила, готувала обід.
Одного разу берегом проїжджав цар із свитою. А треба сказати, що до цього часу царем став молодший царевич, батько цих дітей.
Брат якраз у цю годину ловив рибу. Подивився він на царя і не вклонився йому.
— Хто ти такий, що не кланяєшся цареві? — розгнівався на нього цар. — Ось я тобі покажу!
Напали на хлопця вершники із царської охорони. А лисиця побігла в ліс, скликала всіх звірів, і вони хлопця відбили і царську охорону побили як слід.
Здивувався цар і каже:
— За що ж це тебе звірі так люблять? Приходь до мене в палац, поговоримо.
— Не можу до тебе прийти, поки у своєї сестри дозволу не спитаю.
Якось раз наловив брат дрібненьких-дрібненьких рибок і приніс сестрі, щоб вона їх на обід підсмажила.
— Брате, — каже сестра, — давай сьогодні краще сухого хліба поїмо, а ти цих рибок назад випусти, адже вони ще маленькі, у них є мати, і серце її болітиме за своїх дітей.
Брат погодився, відніс рибок і випустив їх назад у море. Захвилювалося море, покотилися на берег високі хвилі, і вийшов із води цар усіх риб.
— Скільки тисяч людей у морі рибу ловили, ніхто ніколи назад не випускав, — сказав він. — Ти добрий чоловік, і тебе я маю за це нагородити. Знай, що я цар усіх риб, і звуть мене цар Джин.
Посадив він брата собі на спину і поплив із ним у море. Припливли вони в підводний палац.
— Скажи, що ти хочеш у нагороду? — питає цар.
— Нічого мені не треба, — відповідає брат. — Тільки хочу я на твоїй доньці одружитися, а ще хочу, щоб ти мене навчив розуміти риб’ячу мову; бо мову звірів я вже знаю.
Погодився на це цар Джин і каже:
— За такого доброго чоловіка я з радістю віддам свою доньку. Бо вона дуже обидлива, і з тим, хто її ображатиме, вона не зможе ужитися.
Цар багато обдарував зятя і зібрав свою доньку в дорогу.
Привіз брат свою дружину в дім до сестри. Сестрі морська царевна дуже сподобалася, і стали вони жити дружно і щасливо.
Але несподівано трапилася біда. Дійшла звістка до їхніх злих тіток, що племінники живі, не потонули, замкнені в скрині, а вижили й виросли і живуть щасливо в дімку на березі моря. Перелякалися вони, як би все не вийшло назовні, підкупили одну злу чаклунку, і та пішла до брата з сестрою найматися до них у прислуги. Ні про що не здогадуючись, вони прийняли її до себе в дім і дали їй роботу.
А стара чаклунка стала потихеньку брата проти дружини налаштовувати.
— Що, — каже, — тобі морська царевна? Добув би ти краще собі за дружину красуню гури-пері.
Спочатку брат усе мимо вух пропускав, а потім став до старушиних слів прислухатися і одного прекрасного дня зібрався і вирушив на пошуки гури-пері.
Їхав він, їхав дорогою, багато чи мало, про те йому краще знати; бачить: біля дороги сидить старий, тримає в руках два великі клубки вовни. Перемотує він вовну: від одного клубка відбавляє, до іншого додає, і все зважує клубки на долонях.
— Що ти робиш, діду? — питає брат у старого.
— Добро і зло урівноважую, — каже старий, — щоб того й іншого було в світі порівну. А ти звідки їдеш?
— Їду я, щоб добути собі красуню гури-пері.
— Шкода мені тебе, — каже старий. — Багато хто проїхав повз мене, а назад ніхто не повернувся.
— Я нічого не боюся, — каже брат. — Скажи мені краще, як мені знайти гури-пері.
Бачить старий, що відмовити його не зможе, став він йому розповідати:
— Поїдеш прямо, зупиниш коня на самому березі моря. Прийдуть на берег купатися дівчата гури-пері. Як вони трохи відпливуть від берега, схопиш одяг однієї з них і сідай на коня — рятуйся. Ліс почне кричати тобі вслід: «Забрали, забрали плаття!»; каміння теж буде кричати, але ти не обертайся. Як наздожене тебе гури-пері, постарайся, щоб вона тебе водою не облила, інакше ти тут же перетворишся на камінь.
Подякував брат старому, пришпорив коня і незабаром дістався до берега моря. Почекав трохи і бачить: прийшли на берег красуні гури-пері, роздяглися і попливли хвилями. Вискочив він із засідки, схопив одне із плать, що лежали на березі, і одразу ж поскакав геть.
Ліс став кричати: «Забрали, забрали плаття!»; каміння стало кричати: «Забрали, забрали плаття!», а одна з гури-пері кинулася його наздоганяти.
Не витримав брат, оглянувся і застиг, вразившись її красою. А вона підлетіла до нього, плеснула на нього водою, і він у ту ж мить перетворився на чорний камінь.
Прив’язала гури-пері його меч до сідла і пустила коня тією дорогою, якою він приїхав.
Побачила сестра, що прийшов кінь сам, без брата, зрозуміла, що трапилася біда. Одягнулася вона чоловіком, підперезала меч свого брата, сіла на коня і поїхала його слідом.
Побачила вона того старого із клубками. Він їй усе розповів, наказав бути обережною і велів спіймати гури-пері і змусити її знову облити брата водою, щоб він ожив.
Дісталася сестра до морського берега, схопила одяг однієї з гури-пері і поскакала геть.
І одна гури-пері кинулася за нею в погоню. Коли вона порівнялася із сестрою, та схопила її і стала бити, і била доти, поки та не облила камінь водою і не оживила брата. А ще вона змусила всі каміння облити водою, і всі ці каміння обернулися юнаками.
Повернулися брат із сестрою в свій дім. Та дім був порожній: донька царя Джина втекла — образилася вона, що чоловік проміняв її на гури-пері. Сумний бродив брат берегом і раптом чує, як одна маленька рибка розповідає іншій:
— Донька нашого царя втекла від свого чоловіка. Він образив її, знехтував її красою і погнався за гури-пері. Збудувала вона собі замок серед Синіх гір і живе там.
Вирушив брат за своєю дружиною в Сині гори, попросив у неї пробачення за те, що послухався злої чаклунки, і вона повернулася з ним додому.
Якось цар проїжджав повз їх дім, заглянув до них, і донька царя Джина одразу зрозуміла, що це батько її чоловіка.
— Візьми букет троянд, — сказала вона чоловікові, — поклади біля тієї жінки, що стоїть на площі виставлена на ганьбу, і скажи цареві: «Навіть мул не може народити цуценят, як же ти, царю, повірив, що твоя дружина народила собак?» Знай, що ця жінка — твоя мати, а цар цієї країни — твій батько.
Брат зробив так, як дружина його навчила.
Поглянув цар на його золотий мізинець і золоте волосся сестри і все зрозумів. Кинувся він перед своєю дружиною навколішки, почав просити вибачення. Вона була доброю жінкою і вибачила його.
Як вони досягли свого щастя, так і ви досягнете свого.
Інші казки
