Казка про змію
Жив-був колись один селянин із великою родиною — купа дітей, малі та великі. Був він таким бідним, що хоча йди та милостиню проси. Працював він від ранку до ночі, а заробітку його не вистачало, щоб родину прогодувати. Одного разу ввечері каже селянин дружині:— Слухай, жінко, завтра вранці піду я світом шукати долі. Буду роботу шукати, може, вам із дітьми на прожиття заробимо.
Ішов він п'ять днів і п'ять ночей, дійшов до багатого міста. Ні одної знайомої душі в цьому місті у нього не було. Довго блукав селянин вулицями, коли раптом бачить: на одному з балконів стоїть багато одягнена жінка.
— Гей, хлопче, — каже вона йому, — ну-ка підійди до мене, поговоримо.
Зрадів селянин, подумав: «Мабуть, робота є в цьому домі!»
Піднявся він нагору і зупинився на останній сходинці.
— Чого стоїш? — запрошує його жінка. — Не стої, заходь до кімнат.
Селянин зніяковів.
— Ханым, навіщо мені до кімнат іти? Якщо є у тебе робота, давай тут домовимося.
— Та заходь, не соромся, гостем будеш.
Увійшов селянин, а жінка ця посадила його на подушки, стала вином частувати, різними стравами. А в вино додала вона порошок, від якого селянин усе забув: і що він бідний, і що дітей у нього купа — малі та великі. Їли вони, пили, а коли наїлися-напилися, каже ця жінка:
— Одружся на мені, будемо жити-поживати, в мене добра багато, десять крамниць на базарі, десять будинків у місті, десять скринь усякого добра.
— Що ж, — каже селянин, який забув усе на світі, — давай одружимося.
— Іди за священиком, — наказує жінка. — Тільки поки ми не повінчалися, скажу, а ти запам'ятай: я не їм м'яса. А тому м'яса в дім ніколи не принось. Якщо тобі самому захочеться, з'їж на базарі шашлик або кебаб.
— Нехай буде по-твоєму, — каже селянин. Одружилися вони і прожили разом три роки.
Ось якось приїхав у їхнє місто багатий купець із Стамбула і привіз звідти всякого добра — видимо-невидимо. Зайшов селянин до купця в крамницю і каже:
— Дай мені щось гарне з того, що в тебе є, хочу своїй дружині подарунок зробити.
— Ось, — каже купець, — краще й не придумаєш: шовкова сорочка, вишита перлами.
Приніс селянин сорочку додому.
— Подивися, — каже, — дружино, який чудовий подарунок я тобі приніс. Візьми-но, приміряй цю сорочку, вишиту перлами.
— Ні за що, — каже дружина.
— Чому? — здивувався чоловік. — Думаєш, занадто дорога? Не бійся, мені грошей не шкода, надінь, прошу тебе.
Нахмурилася дружина.
— Ти хочеш моєї смерті? — каже вона. — Тоді гаразд, надіну.
— Ні, ні! — замахав руками селянин. — Якщо так, не треба.
І поніс сорочку, вишиту перлами, назад до купця.
— Що, — питає купець, — мала вона твоїй дружині?
— Та ні, — каже. — Щось вона цієї сорочки боїться. — Ах, так! — каже купець. — Значить, твоя дружина — змія!
— Що ти говориш! Як це жінка може бути змією?
— Наївний ти чоловік, — каже купець. — Я вже об'їздив увесь білий світ, я-то знаю. А скажи-но, дружина їсть м'ясо?
— Ні, — каже селянин, — навіть запаху не переносить.
Похитав купець головою, поохкав, а потім і каже:
— І сумнівів немає, що змія. Я про цю жінку від одного мандрівника чув. Три роки ти з нею прожив, і ще три роки строку вона тобі поклала. Багатьох чоловіків вона так згубила. Проживе з ними шість років, а потім і вбиває. Вона й багатство собі так нажила: забирала собі добро своїх загублених чоловіків.
— Врятуй мене, добрий чоловіче, — звернувся селянин. — Навчи, що мені тепер робити?
— Гаразд, — каже купець, — навчу. Піди на базар, купи шматок доброї, жирної баранини і принеси додому. Накажи дружині зробити шашлик. А коли їстимеш, упросіть її з'їсти за компанію хоч шматочок. Як тільки вона вийде за чимось із дому, випий усю воду, яка є, і тільки в одному маленькому кувшині залиш трохи і підвісь під самий стелю. І подивися, що буде. А вранці знову приходь до мене.
Так усе цей селянин і зробив. А вночі прокинувся і бачить: шарить його дружина в темряві, шукає води, мучить її спрага. Раптом побачила вона кувшин під самим стелею. Витягнулася вона тут, як змія, і голова відразу стала у неї зміїна, дотягнулася до самого стелі, напилася і знову втягнулася. Переконався селянин, що купець говорив правду.
Пішов він вранці до купця і розповів усе, як було.
— А хіба я тобі не казав, що вона змія? — відповідає купець. — Тепер слухай. Прийдеш додому і скажеш дружині: «Спік-но мені гату, мила дружино. Вже три роки, як ми з тобою одружені, а ти ні разу гати не пекла, пригости чоловіка хоч разочек». Як тільки вона тандир розтопить і гату на стінки тандиру ліпити почне, хапай її за ноги, кидай у тандир і закривай кришку. Через годину відкривай — дістанеш два обвуглених шматочки тіста. Один візьми собі, а інший мені принеси.
Прийшов селянин додому. Каже:
— Дружино, щось душа солодкої гати просить, спекіть мені парочку.
— Гаразд, — відповідає дружина.
Приготувала все, як треба. І тільки стала коржі на гарячі стінки тандиру ліпити, чоловік раз її за ноги, шпурнув на гарячі вугли і кришку закрив. Став він через годину обвуглені шматочки тіста виймати, увесь попелом перепачкався. Вимив руки, і що ж він бачить? І вода в тазу в золото перетворилася, і таз золотим став.
Зрозумів селянин, яке йому в руки багатство прийшло. І тут побачив він у золотій вазі свій дім, дружину і дітей, схопився він за голову і тут же все згадав. Віддав він купцеві великий шматок золота, інший залишив собі і вирушив на батьківщину.
Приїхав він додому в сутінках, дружина відчиняє двері і питає:
— Що ти, мандрівнику, хочеш від бідної вдови?
— Та яка ж ти вдова? — скрикнув селянин. — Хіба не пізнаєш мене?
Дружина подивилася, а це її чоловік.
— Ласкаво просимо, — каже. — Де ж ти був так довго?
Відповідає їй селянин:
— Довго був, та багато заробив. Збирай дітей, досить у селі мучитися, спину гнути. Переїдемо до міста.
— Та що ти, — каже дружина, — як при нашій бідності в місті жити?
— Не хвилюйся, дружино, — каже їй селянин. — У мене тепер стільки золота, що й нам із тобою, і дітям, і онукам нашим вистачить.
Зібралися вони та й поїхали до міста, купили новий, багатий дім, так і зажили спокійно і щасливо.
З неба впало три яблука: одне — тому, хто казку розповів; друге — тому, хто казку слухав; а третє — тому, хто все на вус намотав.
1 Гата — солодкий пиріг із начинкою.
Інші казки
