Козеня
У густому лісі жила коза. Був у неї гарненький козеня. Щодня залишала вона козеня вдома, а сама йшла пастися. Коза паслася, а ввечері з повним вименем молока поверталася додому. Поверталася додому, стукала у двері, блеяла, примовляла:Козенятко,
Дитинятко,
Я в горах була, в лісі,
Молока тобі несу.
Відчини мені двері свої —
Солодко-солодко напою.
Козенятко,
Дитинятко!
Почує її козеня — підскочить, відчинить двері. Мати нагодує його молоком і знову піде на пасовисько.
Все це підглядів і підслухав вовк.
Одного вечора він з’являється до приходу кози, стукає у двері і кричить своїм грубим голосом:
Козенятко,
Дитинятко,
Я в горах була, в лісі,
Молока тобі несу.
Відчини мені двері свої —
Солодко-солодко напою.
Козенятко,
Дитинятко!
Козеня чує і питає:
— Ти хто такий? Я тебе не знаю. Моя мати не так мене кличе. У неї голос ніжний і тонкий, а у тебе хрипкий і грубий. Не відчиню я тобі двері. Іди геть!
Вовк і пішов.
Приходить мати, стукає у двері:
Козенятко,
Дитинятко,
Я в горах була, в лісі,
Молока тобі несу.
Відчини мені двері свої —
Солодко-солодко напою.
Козенятко,
Дитинятко!
Козеня відчиняє їй двері, ссе молоко і розповідає:
— А знаєш, мамо, що трапилося? Недавно приходив хтось, стукав у двері і кликав: «Козенятко, дитинятко, відчини, — каже, — мені двері». Такий грубий був у нього голос!.. Я злякався, так злякався! Двері не відчинив, сказав: «Не хочу, іди геть!»
— Ай-ай-ай-ай, чорненький ти мій! Як добре, що ти не відчинив! — сказала перелякана мати. — Адже це був вовк, він хотів тебе з’їсти. Якщо ще раз він прийде — не відчиняй. Скажи: «Іди-но звідси, а то моя мати прийде і забодає тебе своїми гострими рогами».
Інші казки
