Розмовна рибка

Було чи не було — жив один бідняк. Пішов цей бідняк до рибака і найнявся на роботу. За день він заробляв по кілька риб, приносив їх додому — на це вони з дружиною й жили.

Одного разу рибалка спіймав гарну рибку, наказав робітнику її берегти, а сам знову ліз у воду. Сидить робітник на березі, дивиться на гарну рибку й думає: «Господи боже, адже риба — теж жива істота! Адже є ж у неї, як і в нас, батьки, друзі, розуміє ж вона щось, відчуває і радість, і горе...» Не встиг подумати це, як рибка заговорила людським голосом:

— Послухай, брате-людина! Грала я з подругами у хвилях річки, від радості забулася й потрапила в рибальські сіті. Тепер, мабуть, батьки шукають мене, плачуть, а подружки засмутилися. І сама я, бачиш, як мучаюся — задихаюся без води. Хочеться мені знову в річку. Тихо, ледве чутно говорила рибка, з трудом розкривала пересохлий рот. Робітнику стало шкода рибку, взяв він та й кинув її в річку.
— Пливи, красуне-рибко! Нехай більше не плачуть твої батьки. Нехай не сумують твої подружки. Плавай, живи, радій разом із ними!

Побачив це рибалка, сильно розсердився на свого робітника:
— Ну й дурень же ти! Я в воді мокну, рибу ловлю, а ти її — у воду! Провалюй і більше не попадайся мені на очі! Ти мені не робітник! Хоч здохни з голоду! Відібрав він у робітника мішок і прогнав його.

— Куди ж мені тепер іти? Що робити? Як жити?
І, заклопотаний, з порожніми руками, поплівся бідняк додому. Іде він сумний додому, а назустріч йому — Чудовисько в людській подобі, йде й гна́є гарну корову.
— Добрий день, брате! Чого ти такий сумний? Про що задумався? — питає Чудовисько.
Бідняк розповів йому про свою біду: залишився він без роботи, без хліба й не знає тепер, як їм бути з дружиною.
— Послухай, друже, — каже Чудовисько, — цю корову я віддам тобі на три роки. Кожного дня вона даватиме стільки молока, що ти й твоя дружина будете ситі по горло. Але як тільки минуть три роки, я в цю саму ніч прийду до вас і буду ставити питання. Відповісте — залишу корову вам, не зможете відповісти — заберу вас обох, відведу й зроблю з вами, що захочу. Згоден?
«Все одно помирати нам з голоду, — подумав бідняк, — так краще візьму корову. Прогодує вона нас три роки, а там Бог милостивий — може, пошле щастя й відповімо на питання».
— Згоден! — каже.
Взяв він корову, повів її додому.

Три роки корова досить годувала бідняка й його дружину, і не помітили вони, як промайнув час. Але ось настав умовлений термін: вночі Чудовисько мало з’явитися до них. У сутінках чоловік і дружина сидять сумні біля порога й думають, як їм відповісти на питання Чудовиська. Та й хто знає, що воно їм поставить?
— Ось що значить зв’язатися з Чудовиськом! — зітхають і каються чоловік і дружина. Але що було — те було, іншого виходу немає. А страшна ніч уже наближається.

Несподівано підходить до них незнайомий чудовий юнак і каже:
— Добрий вечер! Я мандрівник. Чи не прихилите мене на ніч?
— Чому не прихилити, брате-мандрівнику! Гість Богом посланий. Тільки цієї ночі зупинятися у нас небезпечно. Взяли ми у Чудовиська корову з умовою три роки годуватися її молоком. Чудовисько поставило умову: через три роки воно з’явиться й поставить нам питання. Зможемо відповісти — корова наша, ні — самі станемо його полоненими. Сьогодні термін минув, вночі воно прийде, а ми й не знаємо, як йому відповідатимемо. Що б Чудовисько з нами не зробило, по праву нам. А от як би ти не постраждав!
— Не біда! Що буде з вами, те й зі мною, — відповідає мандрівник.

Погодилися з ним господарі. Гість залишився. Опівночі лунає сильний стук у двері.
— Хто там?
— Чудовисько! Явився я, відповідайте на питання!
Де вже тут відповідати! Від жаху й у дружини віднялася мова, і у чоловіка. Так обоє й застигли на місці.
— Не бійтеся, я відповім за вас! — каже юнак-гість і кидається до дверей.
— Я тут, — чується за дверима голос Чудовиська.
— Я теж тут, — відповідає йому гість.
— Ти звідки?
— З того берега моря.
— На чому приїхав?
— Осьдлав кульгавого комара, сів верхи й приїхав!
— Значить, море було маленьке?
— Яке там маленьке! Орлу не перелетіти його.
— Значить, орел — пташеня?
— Яке там пташеня! Тінь від його крил покриває місто!
— Значить, місто дуже маленьке?
— Яке там маленьке! Зайцеві не перебігти його.
— Значить, заєць крихітний?
— Яке там крихітний! З його шкури можна викроїти кожух, шапку та пару рукавиць у придачу.
— Значить, носити їх буде карлик?
— Який там карлик! Посади йому на коліно півня — «кукуріку» не почує.
— Значить, він глухий?
— Який там глухий! Він чує, як олень у горах траву щипле.

Розгубилося Чудовисько: чує воно, що там, за дверима, є якась мудра сила — смілива й непереможна. Не знає Чудовисько, що ще сказати, тихо відступає й зникає в нічній пітьмі.
Чоловік і дружина позбулися напасті, радіють, тішаться. Незабаром зайнялася зоря. Юнак-гість починає прощатися.
— Ні-ні, не пустимо! — заступили йому дорогу чоловік і дружина. — Ти врятував нам життя — скажи, чим віддячити тобі?
— Не за що дякувати, мені йти треба.
— Ну, хоч ім’я своє назви. Якщо не зможемо віддячити — то будемо знати, кого благословляти.
— Зроби добро і хоч у воду його кинь — воно не пропаде. Я та сама говоряча рибка, яку ти пощадив, — відповів незнайомець і зник. А чоловік і дружина залишилися в радісному здивуванні.

Інші казки

• Співтрапезники скупого
• Голубиний скит
• По одягу простягай ніжки
• Лінивий Тюні і ледарка Урі
• Золоте яблуко