Сестра і семеро братів

Жили-були семеро братів. А сестри у них не було. Якось зібралися вони на полювання й кажуть:
— Якщо народиться у нас сестричка, поставте на дах веретено. А якщо брат — то плуг. Якщо побачимо плуг — ми додому не повернемося, підемо в чужі краї щастя шукати. А якщо буде у нас сестричка, то ми прийдемо на неї подивитися.

Народилася у них сестричка, та хтось помилково поставив на дах плуг. Брати побачили здалеку, кажуть:
— Не варто повертатися.
І пішли. А сестричка виросла, стала великою дівчинкою.

Якось у однієї з її подружок загубився клубок ниток. Вона почала всіх звинувачувати, що його вкрали. Усі дівчата своїми братами поклялися, що не бачили її клубка, а ця дівчинка поклялася своїм песиком. Подруги почали сміятися з неї:
— Що ж ти своїм песиком клянешся, адже у тебе є брати, цілих семеро.
Побігла дівчинка додому до матері, питає:
— Правда, що в мене є брати? Мати каже:
— Правда. Тільки вони пішли в чужі краї.

Вирішила дівчинка пійти відшукати своїх братів. Встала вона рано-рано і вирушила в дорогу. Мало пройшла, чи багато, про те їй краще знати, дійшла до густого лісу. Бачить: у лісі стоїть домик. Зайшла в нього. Нікого там нема. Вона все прибрала-підмела, сім ліжок застелила, сім чашок вимила, на сімох обід приготувала, а сама сховалася.

Надвечір повернулися господарі. Здивувалися вони: хто так чисто прибрав? Хто такий смачний обід приготував? А жили в цьому домику — подумайте тільки! — семеро її братів. На ранок шестеро братів пішли на полювання, а сьомий залишився підстерігати, підглянути, хто до них у дім приходить.
Побачив він дівчину, розговорився з нею і дізнався, що це їхня сестра. Пішов він у ліс за братами, а сестра взялася обід готувати. Стала вона роздувати вогонь, щоб кашу з родзинками зварити, тільки нічого в неї не вийшло, вогонь зовсім погас.

Пішла сестра попросити у добрих людей вогню. Дійшла до великого дому. Бачить: дим валить — значить, у домі є вогонь. Увійшла вона та й завмерла біля входу: сидить посеред кімнати стара, сорок пудів свинини в рот запихає і жує. Попросила в неї дівчина вогню, а стара дала їй гарячих вуглинок та жменю попелу, щоб попіл просипався і слід залишав. А стара ця була матір’ю величезного і страшного дива.

Див повернувся додому, дізнався, що у них побувала дівчина, і захотів її вкрасти. Пішов він по сліду, знайшов, де вона з сімома братами жила, і почав стукати в двері.
— Відчини мені, дівчино, відчини! Я тобі гарні намиста подарю.
— Ні, — каже дівчина, — не відчиню нізащо. А див знову стукає і каже:
— Не хочеш, не відчиняй. Вистав палець у щілину, я на нього колечко надіну.
Тільки вона виставила палець, див його тут же відкусив, а дівчина впала без свідомості.

Повернулися її брати. Бачать: двері замкнені зсередини. Спустилися в дім через димар. Привели до тями свою сестру, і вона їм усе розповіла. Розлютилися брати на проклятого дива, вистежили й убили його. Притягли його тушу до себе на двір і закопали в городню яму. А мати дива вирішила їм помститися. Прикинулася вона бідною старою і найнялася до них у дім на службу.

Стала вона те місце, де закопали дива, водою поливати, і виросла там пряна трава. Стара поклала цю траву в юшку, а брати, як тільки поїли її, тут же перетворилися на баранів.
Заплакала їхня сестра, але що вона могла вдіяти? Погнала вона баранів на пасовисько. Їхав повз царський син. Так йому сподобалася дівчина, що він одразу вирішив на ній одружитися. Але вона сказала:
— Піду за тебе заміж, тільки якщо моїх братів із собою візьмеш.
Царський син погодився. Стали вони разом жити у палаці, а баранів помістили в царській стайні.

Позаздрили царські родички дівчині, що царевич так свою дружину любить, і вирішили її позбутися. Повели вони її на річку купатися та й штовхнули у воду. А одна з жінок наділа її сукню, чоловік і не помітив, що його дружину підмінили. Лягла ця жінка в ліжко, застогнала, заридала і каже царевичу:
— Захворіла я, помираю, накажи всіх баранів зарізати і кров’ю мене напоїти, тоді я видужаю.
— Ой, дружино, — каже царевич, — ти ж так берегла цих баранів! Що сталося, що ти хочеш їх сама погубити?
— Нічого, — каже жінка. — Життя найдорожче. Почули барани, що їх збираються різати, пішли до річки. Стоять біля води і плачуть:

Точать ножі гострі,
Сестрице-джан,
Хочуть нас усіх зарізати,
Сестрице-джан.
Вийди швидше на берег,
Сестрице-джан,
Врятуй своїх братів вірних,
Сестрице-джан.

Почула їх сестра, у річці отямилася, прокинулося в ній життя, і виплила вона на берег. Тільки вийшла з води, як брати всі знову стали людьми. Тоді царевич влаштував веселе свято, а мерзенну ошуканку прив’язали до хвоста мула і пустили його з гори. Добро залишилося з ними, зло пішло з нею. З неба впало три яблука: одне — нам, друге — вам, а третє — всім іншим.

↑ Догори

Сестра і семеро братів

Інші казки