Бабусин дідусь
Минулої неділі рано вранці, десь близько шостої години вечора, я плив на всіх вітрилах через гори, коли раптом зустрів двох вершників у кареті, які сиділи верхом на одному мулі, і запитав їх, чи знають вони точно, на яку годину призначено весілля Білла Хеннефорда, якого вчора відспівували в нашій церкві.Вони відповіли, що точно не знають, і краще мені запитати у бабиного дідуся.
— А де мені його знайти? — запитав я.
— Простіше простого, — відповіли вони. — Він живе в цегляному домі з цілих колод, який стоїть сам собою серед шестидесяти точно таких самих.
— І справді простіше простого, — сказав я.
— Простіше не буває, — сказали вони.
І я пішов.
Бабин дідусь був велетнем, але не просто велетнем, а велетнем із пляшки. Ледь що — і він ліз у пляшку. Коли я прийшов, він, мабуть, щойно вискочив із пляшки.
— Як поживаєш? — запитав він мене.
— Дякую, дуже добре, — відповів я.
— Хочеш поснідати зі мною?
— З великим задоволенням, — відповів я.
Він почастував мене шматочком пива і кружкою холодної телятини, а собака сиділа під столом і збирала уламки.
— Геть! — сказав я їй.
— За що? — сказав велетень. — Вона вчора спіймала мені на вечерю зайця. Якщо не віриш, ходімо, я тобі покажу.
І він повів мене до саду. В одному кінці саду сиділа в гнізді лисиця, висиджувала орлині яйця. Посеред саду росла залізна яблуня, всипана стиглими грушами. А в іншому кінці в кошику сидів живий заєць, якого велетень з’їв учора на вечерю.
Повз пробіг олень, і я раптом згадав, що в кишені в мене лежить лук. Я зарядив його порохом і пустив стрілу. Угору знявся зграй перепілок. Кажуть, я вбив вісімнадцять штук, але я точно знаю, що тридцять шість, не рахуючи копченого лосося, який пролітав у цей час над мостом. І я приготував із нього найкращий яблучний пиріг, який вам тільки доводилося куштувати.
Приходьте, я вас частуватиму!
Інші казки
