Донька графа Мара

Одного чудового літнього дня дочка графа Мара, пританцьовуючи, вибігла із замку в сад. Там вона бігала, бавилася, а іноді зупинялася, щоб послухати спів пташок. Але ось вона сіла в тіні зеленого дуба, підняла очі й побачила високо на гілці веселого голубка.

– Гуленько-голубче, – покликала вона, – спустись до мене, милий! Я заберу тебе додому, посаджую в золоту клітку і буду любити та пестити більше за всіх на світі!

Не встигла вона це сказати, як голуб злетів із гілки, сів їй на плече й притулився до її шиї. Вона погладила його пір’їнки і забрала додому до своєї кімнати.

День згас, і настала ніч. Дочка графа Мара вже збиралася лягти спати, як раптом обернулася й побачила перед собою прекрасного юнака. Вона дуже здивувалася – адже двері вона давно замкнула. Але вона була сміливою дівчиною і запитала:

– Що тобі тут треба, юначе? Навіщо ти прийшов і налякав мене? Вже кілька годин, як мої двері на засові; як же ти сюди потрапив?

– Тихше, тихше! – прошепотів юнак. – Я той самий гуленько-голубок, якого ти звабила з дерева.

– То хто ж ти тоді? – тихо запитала вона. – І як сталося, що ти перетворився на милу маленьку пташку?

– Мене звуть Флорентин, – відповів юнак. – Моя мати – королева, і навіть могутніша за королеву – вона вміє чарівничати. Я не хотів їй підкорятися, ось вона й перетворила мене на голуба. Однак вночі її чари розсіюються, і тоді я знову стаю людиною. Сьогодні я перелетів через море, вперше побачив тебе і зрадів, що я – птах, а тому можу до тебли наблизитися.

Але якщо ти мене не полюбиш, я більше ніколи не пізнаю щастя!

– А якщо я тебе полюблю, ти не втечеш, не залишиш мене? – запитала вона.

– Ніколи, ніколи! – відповів принц. – Виходи за мене заміж, і я буду твоїм навіки. Вдень птахом, а вночі людиною – я завжди буду з тобою.

І ось вони таємно повінчалися і щасливо зажили в замку. І ніхто не знав, що гуля-голубок вночі перетворюється на принца Флорентина. Щороку в них народжувався син, такий гарний, що й описати неможливо. Але щойно хлопчик з’являвся на світ, принц Флорентин забирав його на спину за море – туди, де жила його мати, королева, – і залишав сина у неї.

Так минуло сім років, і раптом на них напало велике лихо. Граф Мара вирішив видати дочку заміж за знатного чоловіка, який до неї посватався. Батько примушував її погодитися, але вона сказала йому:

– Милий батьку, я не хочу виходити заміж. Мені так добре тут із моїм гуленькою-голубком.

Тоді граф розгнівався і в гніві поклявся:

– Клянуся життям, я завтра ж скручу шию твоїй пташці!

Топнув ногою і вийшов із кімнати.

– О боже, доведеться мені полетіти! – сказав голуб. І ось він злітає на підвіконня і відлітає. І все летить і летить – перелітає через глибоке-преглибоке море, летить далі і летить, поки не з’являється замок його матері. А в цей самий час королева-мати вийшла в сад і побачила голуба – він пролетів над її головою і сів на мур замка.

– Швидше сюди, танцюристи! – покликала королева. – Танцюйте джигу! А ви, волинщики, веселіше грайте на волинках. Мій милий Флорентин повернувся! Повернувся до мене назавжди, – адже цього разу він не приніс із собою гарненького хлопчика.

– Ах, ні, матусю, – сказав Флорентин, – не треба мені танцюристів, не треба волинщиків! Мою милу дружину, матір моїх семи синів, завтра видають заміж, і цей день буде для мене днем скорботи.

– Чим я можу допомогти тобі, сину мій? – запитала королева. – Скажи, і я зроблю все, що в моїх чарівних силах.

– Ось що, дорогая матусю: тобі служать двадцять чотири танцюристи та волинщики – перетвори їх усіх на сірих чапель. Мої семеро синів нехай стануть сімома білими лебедями, а я сам перетворюся на яструба і буду їх ватажком.

– На жаль, на жаль, сину мій! Це неможливо! – заперечила королева. – Не під силу це моїм чарам. Але, можливо, моя наставниця, чарівниця Острі, скаже, що треба робити.

І королева-мати поспішила до печери Острі. Незабаром вона вийшла звідти, бліда як смерть, із пучком палаючих трав у руках. Вона прошепотіла над травами якісь заклинання, і раптом голуб перетворився на яструба, навколо нього з’явилися двадцять чотири сірі чаплі, а над ними злетіли сім молодих лебедів.

І всі вони негайно полетіли через глибоке сині море. Море кипіло і стогнало під ними. Але вони все летіли і летіли, поки нарешті не підлетіли до замку графа Мара, якраз коли весільний поїзд рушив до церкви. Попереду їхали озброєні вершники, за ними друзі нареченого та васали графа Мара, потім наречений, а позаду всіх бліда і прекрасна дочка графа Мара.

Повільно-повільно під звуки урочистої музики вони рухалися, поки не наблизилися до дерев, на яких сиділи птахи. І тут Флорентин-яструб видав крик, і всі птахи злетіли в повітря – чаплі летіли низько, молоді лебеді над ними, а яструб кружляв найвище. Весільні гості дивувалися на птахів, коли раптом – хлоп! – чаплі кинулися вниз і розігнали вершників. Молоді лебеді оточили наречену, а яструб накинувся на нареченого і прив’язав його до дерева. Тоді чаплі знову зібралися в щільний зграй, і лебеді поклали на їх спини свою матір, як на пухову перину. Потім птахи злетіли в небо і понесли наречену до замку принца Флорентина.

Ось так птахи зруйнували весілля! Такого дива ще ніхто не бачив. А весільні гості? Їм лише залишалося дивитися, як прекрасну наречену забирають все далі і далі, поки нарешті чаплі, лебеді та яструб не зникли з виду.

Принц Флорентин того ж дня доставив дочку графа Мара до замку своєї матері, королеви, а та зняла з сина закляття, і всі вони зажили щасливо.

Інші казки

• Фермер Джеймс Грей та велетенка Кленшид
• Його величність король Томас
• Том з нігтик і велика принцеса
• Лисиця та Пустельга
• Відважний мисливець Фінлей