Три голови в колодязі
Задовго до часів короля Артура та лицарів Круглого столу правив Східною Англією король, який жив разом із своїм двором у Колчестері.Коли він був на піку своєї слави, померла його дружина – королева. Вона залишила йому єдину доньку, років п’ятнадцяти, таку гарну й добру, що всі нею дивувалися. Але ось король почув про одну дуже багату пані – удову з єдиною донькою – і вирішив на ній одружитися, хоча пані ця була потворна, горбата стара жінка з гачкуватим носом. Та й донька її виявилася жовтою дурнушою, злою та заздрісною – словом, з того ж тіста, що й мати.
Але все одно через кілька тижнів король у супроводі всієї знаті привіз свою потворну наречену до палацу, де їх і повінчали.
І не встигла нова королева оселитися в палаці, як налаштувала короля проти його красуні-доньки своїми брехливими наклепами. Молода принцеса побачила, що батько розлюбив її, і не захотіла більше залишатися при дворі. Одного разу зустріла вона батька в саду і зі сльозами на очах умовила його відпустити її – сказала, що хоче шукати щастя.
Король погодився і наказав дружині дати принцесі в дорогу все, що вона побажає. Принцеса пішла до королеви, і та дала їй шматок чорного хліба та шматок чорствого сиру в холщовому мішку, а ще пляшку пива. Жахливе це було посаг для королівської доньки, але принцеса взяла все, що їй дали, подякувала і вирушила в дорогу.
Вона йшла через гаї, ліси та долини і нарешті побачила старого, що сидів на камені біля входу в печеру. Старий сказав їй:
– Добрий день, красуню! Куди так спішиш?
– Іду шукати щастя, батьку мій, – відповіла принцеса.
– А що у тебе в мішку та в пляшці?
– У мішку у мене хліб і сир, а в пляшці смачне некріпке вино. Чи не хочеш скуштувати?
– З великою радістю! – відповів старий. Дівчина виклала всю їжу і запросила старого скуштувати. Старий поснідав, подякував їй і сказав:
– Тобі зустрінеться густа огорожа з колючого кущника. Через неї важко пробратися. Але ти візьми в руки ось цю паличку, тричі нею махни і скажи: «Огороже, огороже, дай мені пройти», – і вона одразу розступиться. Ти підеш далі і побачиш колодязь. Сядь на його край. Тут нагору спливуть три золоті голови і заговорять з тобою, а ти зроби все, про що вони тебе попросять.
Принцеса пообіцяла, що так і зробить, і попрощалася зі старим. Ось підійшла вона до огорожі, тричі махнула паличкою, і жива огорожа розступилася і пропустила її. Потім принцеса підійшла до колодязя, але не встигла вона сісти на його край, як сплинула золота голова і заспівала:
Уми мене, зачеши мене,
На берег поклади мене,
Щоб я висохла на диво,
І тому, хто проходить мимо,
Щоб я здавалася гарною.
– Добре, – відповіла принцеса.
Взяла голову собі на коліна, зачесала їй волосся срібним гребінцем, потім поклала її на жовтий пісок.
Тут сплинула друга голова, а за нею третя, і обидві вони попросили того ж, що й перша. Принцеса виконала всі їхні прохання, потім дістала свої припаси і взялася за їжу.
А голови тим часом радилися:
– Чим обдарувати нам цю дівчину за її доброту? І перша голова сказала:
– Я зроблю її такою красунею, що її полюбить наймогутніший принц на землі.
Друга сказала:
– А я наділю її таким ніжним голосом, з яким не зрівняється навіть спів солов’я.
Третя сказала:
– Мій дар буде не гірший. Вона – донька короля, і я зроблю так, що вона стане дружиною найвеличнішого з правителів світу. Ось як я її осчастливлю.
Нарешті, принцеса опустила голови назад у колодязь і пішла далі. Незабаром вона зустріла молодого короля, який полював у парку зі своєю свитою. Принцеса хотіла була сховатися, але король помітив її, підійшов, і коли побачив, яка вона прекрасна, і почув її ніжний голос, закохався в неї і одразу умовив її стати його дружиною.
Наречений дізнався, що вона – донька колчестерського короля, і як тільки вони одружилися, вирішив поїхати до тестя. Молоді приїхали в колісниці, прикрашеній золотом та коштовним камінням.
Здивувався старий король, коли дізнався, як пощастило його доньці, а молодий король розповів йому про все, що з нею трапилося. Весь дір радів щастю принцеси, тільки зла королева та її кульгава донька ледве не лопнули від злості.
Бенкети, веселощі та танці тривали багато днів. Нарешті, молоді поїхали додому, забравши з собою посаг, який батько дав своїй рідній доньці.
Тоді потворній принцесі спало на думку, що раз її сестрі так пощастило, коли вона пішла по світу шукати щастя, значить, і їй теж пощастить. Отож, вона оголосила матері, що піде шукати свого щастя, і її зібрали в далеку дорогу. Пошили їй багаті наряди, дали в дорогу цукру, мигдалю та солодощів; а ще вона взяла з собою величезну пляшку малаґи і пішла зі своїми припасами тією ж дорогою, що й її сестра.
Підійшла вона до печери, і старий запитав її:
– Куди спішиш, дівчино?
– Тобі яке діло? – відповіла вона.
– Ну, а що у тебе в мішку та в пляшці? – запитав він.
– Є дещо, та не для твоєї честі, – відповіла вона.
– А ти не даси мені трохи? – попросив старий.
– Ані шматочка, ані ковтка, щоб ти подавився!
Старий нахмурився і сказав:
– Чекає тебе гірка доля.
А принцеса поплелася далі і незабаром підійшла до живої огорожі. Помітила в огорожі просвіт і вирішила, що пробереться на той бік. Та не тут-то було: кущі зімкнулися, і колючки впилися в тіло подорожньої. Ледве пробилася вона через чагарник. Колючки пошкрябали її до крові, і вона почала шукати води, щоб умитися. Оглянулася, бачить – колодязь. Тільки сіла на край колодязя, як сплинула нагору золота голова і почала просити:
Уми мене, зачеши мене,
На берег поклади мене...
Але не встигла замовкнути, як зла принцеса вдарила її пляшкою і сказала:
– Ось тобі замість умивання!
Тут сплинула друга голова, а за нею і третя, але принцеса зустріла їх не краще. І тоді голови почали радитися, якими нещастями покарати злу принцесу.
Перша голова сказала:
– Нехай її обличчя вразить проказа!
Друга сказала:
– Нехай її голос стане таким же скрипучим, як у деркача!
Третя сказала:
– Нехай вона вийде заміж за бідного сільського шевця!
Ось так.
А принцеса пішла далі і нарешті прийшла в якесь містечко. День був базарний, і на вулицях товпилося багато народу. Але як тільки люди побачили потворне обличчя принцеси і почули її скрипучий голос, всі розбіглися; тільки бідний сільський шевець залишився.
Незадовго перед тим довелося йому лагодити взуття одному старому відлюднику. А в того грошей не було, отож він і дав шевцеві замість плати баночку з маззю від прокази та склянку з настійкою від скрипучого голосу. Шевець пожалів дівчину, підійшов до неї і запитав, хто вона така.
– Я пасербиця колчестерського короля, – відповіла принцеса.
– Ось як, – сказав шевець. – Ну, а якщо я тебе вилікую – зроблю так, щоб і твоє обличчя, і голос стали колишніми, – ти за це візьмеш мене в чоловіки?
– Звичайно! – відповіла вона. – З радістю.
І шевець за кілька тижнів вилікував принцесу своїми зіллями. Потім вони повінчалися і поїхали до колчестерського замку.
Як дізналася королева, що її донька вийшла заміж за якогось жебрака-шевця, так розлютилася, що повісилася від злості. А старий король зрадів, що так швидко позбувся її, і на радощах подарував шевцеві сто фунтів, з тим, однак, щоб подружжя одразу покинуло його двір і поїхало кудись подалі, у глушину.
Так вони і жили багато років: шевець лагодив чоботи, а дружина сучила йому нитки.
Інші казки
