Очеретяний капелюх

Ну, слухайте! Жив колись один багатий чоловік, і було в нього три дочки. Ось задумав він дізнатися, чи сильно вони його люблять. І питає він старшу дочку:

— Скажи, як ти мене любиш, дочко?

— Як своє життя! — відповідає вона.

— Це добре, — каже він. І питає середню: — А як ти мене любиш, дочко?

— Більше за все на світі! — відповідає вона.

— Дуже добре, — каже він. І питає молодшу: — А як же ти мене любиш, моя голубко?

— Я люблю тебе, як м’ясо любить сіль, — відповідає вона.

Ах, як батько розсердився!

— Значить, ти мене зовсім не любиш, — каже він. — А раз так, не смій залишатися в моєму домі!

І він тут же прогнав її геть і захлопнув за нею двері.

Так-то от. І пішла вона, куди очі дивляться, і йшла, і йшла, поки не дійшла до болота. Там нарвала вона очерету і сплела собі накидку з капюшоном. Закуталася в неї з голови до ніг, щоб сховати своє гарне вбрання, і пішла далі. Довго чи коротко — дійшла вона нарешті до якогось дому.

— Чи не потрібна вам служниця? — питає вона.

— Ні, не потрібна, — відповідають їй.

— Мені більше нікуди йти, — каже вона. — Платити мені не треба, а робитиму все, що накажете.

— Що ж, — відповідають їй, — якщо хочеш мити горщики й чистити каструлі, залишайся!

І вона залишилася, і мила горщики, і чистила каструлі, і робила всю-всю брудну роботу. А оскільки вона нікому не сказала, як її звуть, усі прозвали її Очеретяний Капюшон.

Ось якось раз по сусідству давали великий бал, і всім слугам дозволили піти подивитися на знатних панів. Але Очеретяний Капюшон сказала, що дуже втомилася і нікуди не піде, і залишилася вдома.

А як тільки всі пішли, вона скинула свою очеретяну накидку, умилася і пішла на бал. І повірте мені, красивішої за неї нікого не було на балі!

І треба ж було такому статися, що син її господарів теж приїхав на бал. Він з першого погляду полюбив Очеретяний Капюшон і весь вечір танцював тільки з нею.

Але перед самим кінцем балу Очеретяний Капюшон тихенько втекла додому. І коли інші служниці повернулися, вона встигла вже накинути на себе очеретяну накидку й удати, що спить.

А наступного ранку служниці кажуть їй:

— Що вчора було на балі!

— Що? — питає Очеретяний Капюшон.

— Знаєш, приїхала туди одна молоденька панночка, а вже яка красуня, як роздягнена! Наш молодий господар очей з неї не зводив!

— Ось би мені подивитися на неї! — каже Очеретяний Капюшон.

— За чим же діло стало? Сьогодні ввечері знову бал, вона, напевно, приїде.

Але коли настав вечір, Очеретяний Капюшон знову сказала, що дуже втомилася і не піде з усіма. Однак не встигли слуги піти, як вона скинула з себе очеретяну накидку, умилася і поспішила на бал.

Молодий пан її чекав. І танцював знову тільки з нею, і очей з неї не зводив. Але перед самим кінцем балу Очеретяний Капюшон тихенько втекла додому. І коли інші служниці повернулися, вона встигла вже накинути на себе очеретяну накидку й удати, що спить.

Наступного дня служниці кажуть їй:

— Ох, Очеретяний Капюшон, ось би тобі подивитися на ту панночку! Вона знову була на балі. А наш молодий господар очей з неї не зводив.

— Ну що ж, — каже Очеретяний Капюшон, — я б не відмовилася подивитися на неї.

— То слухай, сьогодні ввечері знову бал. Ходімо з нами! Вона, напевно, приїде.

Але коли настав і цей вечір, Очеретяний Капюшон знову сказала:

— Я дуже втомилася. Якщо хочете, йдіть самі, а я залишуся вдома.

Але тільки вони пішли, вона скинула свою очеретяну накидку, умилася і поспішила на бал.

Молодий пан був їй несказанно радий. Він знову танцював тільки з нею і очей з неї не зводив. Цього разу він запитав, як її звуть і звідки вона родом, але вона не відповіла. Тоді він подарував їй перстень і сказав, що помре з туги, якщо більше її не побачить.

І все ж перед самим кінцем балу Очеретяний Капюшон знову тихенько втекла додому. І коли інші служниці повернулися, вона встигла вже накинути на себе очеретяну накидку й удати, що спить.

А наступного дня служниці їй кажуть:

— Ось бачиш, Очеретяний Капюшон! Не пішла вчора з нами, і тепер не побачиш тієї панночки. Балів більше не буде!

— Ох, як шкода! А мені так хотілося її побачити! — відповіла Очеретяний Капюшон.

Так-то от.

А молодий пан?

Та що він тільки не робив, щоб дізнатися, куди поділася Очеретяний Капюшон, але все марно. Куди б він не ходив, у кого б не питав — ніхто нічого про неї не знав. І він так засумував, що захворів, ліг у ліжко і навіть їсти перестав.

— Зваріть молодому панові вівсяну кашу, — наказали кухарці. — А то як би не помер із туги за красунею.

Кухарка тут же взялася варити кашу. А в цей час на кухню увійшла Очеретяний Капюшон.

— Що ти вариш? — запитала вона.

— Кашу для молодого пана, — відповіла кухарка. — Може, спробує. А то як би не помер із туги за красунею.

— Дай-но я зварю! — попросила Очеретяний Капюшон.

Кухарка погодилася, хоч і не відразу, і Очеретяний Капюшон сама зварила для молодого пана вівсяну кашу. А коли каша була готова, вона кинула в неї крадькома перстень.

Ось віднесли кашу хворому. Він з’їв її і побачив на дні чашки свій перстень.

— Покличте до мене кухарку! — наказав він. Кухарка піднялася до нього.

— Хто варив кашу? — запитав він.

— Я, — збрехала вона з переляку. Але він глянув на неї і сказав:

— Ні, не ти! Скажи правду, хто її готував? Тобі за це нічого не буде.

— Коли так, — каже вона, — її готувала Очеретяний Капюшон.

— Покличте до мене Очеретяний Капюшон! — сказав він.

Ось прийшла Очеретяний Капюшон.

— Це ти варила мені кашу? — питає юнак.

— Я, — відповідає вона.

— А в кого ти взяла цей перстень? — питає він.

— У того, хто мені його дав! — відповідає вона.

— Але хто ж ти така?

— Зараз побачиш!

І вона скинула з себе очеретяний одяг і постала перед ним у своєму гарному вбранні.

Ну звичайно, молодий чоловік дуже швидко видужав, і вони вирішили повінчатися. Весілля хотіли справити на славу і гостей скликали звідки тільки можна. Батька Очеретяного Капюшона теж запросили. Але вона так нікому і не зізналася, хто ж вона така.

Ось перед самою весіллям вона пішла до кухарки і сказала:

— Будеш готувати м’ясні страви, ні в одну солі не клади!

— Невкусно вийде, — зауважила кухарка.

— Неважливо, — сказала Очеретяний Капюшон.

— Гаразд, не буду солити, — погодилася кухарка.

Настав день весілля. Після вінчання всі гості сіли за стіл. Але коли вони спробували м’ясо, воно виявилося таким несмачним, що його неможливо було їсти. А батько Очеретяного Капюшона спробував одне за одним усі страви і раптом розридався.

— Що з вами? — питає його молодий господар.

— Ох! — відповів він. — Була в мене дочка. Одного разу я запитав її, як вона мене любить. І вона відповіла: «Як м’ясо любить сіль». Ну, я вирішив, що вона мене зовсім не любить, і прогнав її з дому. А тепер бачу, що вона любила мене більше за всіх. Але її, мабуть, вже немає серед живих.

— Подивися, батько, ось вона! — вигукнула Очеретяний Капюшон, кинулася до батька і обняла його за шию.

З тих пір усі вони зажили щасливо.

↑ Догори

Очеретяний капелюх

Інші казки