Чорний Родерик

Чорний Родерик був главою славного роду Макнейлів з острова Барра та переможцем на багатьох лицарських турнірах. Він міг би навіть вважатися першим мечем Шотландії, якби не інший славний воїн — Роб Рой Макгрегор.

Коли до Чорного Родерика вперше дійшла звістка, що є в Шотландії люди, які вважають найкращим із найкращих воїнів Роб Роя, він вигукнув:

— Я викликаю на бій цього Макгрегора! Тоді побачимо, хто з нас краще володіє мечем. Тільки скажіть: де мені знайти його?

Один із зброєносців Чорного Родерика сказав йому, що Роб Рой живе біля озера Лох-Ломонд. І того ж дня Чорний Родерик покинув Гебридські острови та вирушив із своїми лицарями на південь.

Прибувши до Лох-Ломонду, він запитав першого зустрічного, де може знайти Роб Роя, і отримав відповідь: на ярмарку в Кілларні.

— До Кілларні! — вигукнув Чорний Родерик, пришпорюючи коня.

Не доїжджаючи Кілларні, вони зустріли групу вершників. Чорний Родерик зупинив коня і звернувся до них:

— Вітаю вас, славні лицарі! Скажіть, ви випадково не з ярмарку в Кілларні їдете?

— Ви вгадали! — відповів один із лицарів. — Цього року ярмарок вдався на славу. Правда ж, друзі? — звернувся він до своїх супутників, і ті в один голос шумно з ним погодилися. — Раджу і вам туди завітати!

— А чи бачили ви там лицаря на ім’я Роб Рой Макгрегор? — запитав Чорний Родерик.

— Він був там, — відповів той самий лицар із посмішкою.

— Був? Значить, зараз його там уже немає? — сердито й розчаровано промовив Чорний Родерик.

Друзі лицаря розсміялися.

— Зараз його там немає, — сказав лицар, все так же посміхаючись. — Зараз він тут, перед вами. Я — Роб Рой Макгрегор. Чим можу служити?

— Я правитель Барри! — заявив Чорний Родерик. — Мені сказали, що ти вважаєш себе більш майстерним боєм на мечах, ніж я. І я прийшов сюди, щоб довести у чесному бою, що це не так!

— Але я з тобою не сварився, до чого ж нам битися? — сказав Роб Рой.

— Сварилися чи ні, я все одно викликаю тебе на бій! — сказав Чорний Родерик, злізаючи з коня.

— Не люблю я битися без серйозної причини, — сказав Роб Рой, проте також злізши з коня. — Але я приймаю твій виклик, і ти ще проклянеш той день, коли кинув його мені.

Був лише один випадок, коли Роб Рой відмовився прийняти виклик на поєдинок. Це сталося, коли його викликав на бій Дональд Бейн. Роб Рой відмовився битися з ним, тому що Дональд Бейн був не благородного походження.

І ось розчистили місце для поєдинку, і два лицарі зійшлися на мечах. У Роб Роя були дуже довгі й сильні руки, тому йому легко було тримати супротивника на відстані від себе. Нікому ще не вдавалося навіть доторкнутися до нього мечем. Не минуло й кількох хвилин, як Чорний Родерик зрозумів, що йому далеко до Роб Роя в мистецтві бою на мечах.

І ще він зрозумів, що краще б йому залишитися вдома, на Гебридах.

Роб Рой ухопився обома руками за палаш і з усієї сили вдарив ним Чорного Родерика по тій руці, в якій той тримав меч.

— Здаюся! — ледве вимовив правитель Барри. — Здаюся…

Роб Рой вклав меч у піхову і дав знак людям Чорного Родерика, щоб вони допомогли своєму панові сісти на коня.

— Сподіваюся, це відіб’є в тебе бажання лізти в бійку з тим, хто не бажає тобі зла, — сказав Роб Рой своєму переможеному супротивнику.

І поскакав із своїми лицарями геть.

Але Чорний Родерик і його супутники не могли поїхати далеко: їм довелося залишитися на кілька місяців у селищі Кілларні, поки не загоїлися його рани. І більше він ніколи не турбував славного Роб Роя.

Однак такий уже в нього був характер, що йому не терпілося з кимось посваритися. І, повернувшись до себе на острів, він не заспокоївся, поки не знайшов, на кому б вилити злість.

Серед воїнів Чорного Родерика був один безстрашний молодий вершник, син вдови. За те, що був він молодий, гарний і відважний, не полюбив його Чорний Родерик і задумав підступний план, щоб знищити юнака.

— Ми вирушаємо до Шетландії! — оголосив він одного разу своїм воїнам. — Щоб вимагати данину від правителя Шетландських островів.

Була споряджена восьмивесельна галера, і Чорний Родерик поплив із своїми воїнами до Шетландських островів.

Без перешкод у дорозі й без жодного опору вони висадилися в Шетландії. Сам шетландський лорд зійшов на берег, щоб привітати главу роду Макнейлів.

— Ви прийшли з миром? — запитав він Макнейла.

— Ні! — відповів Чорний Родерик. — Ми з’явилися за даниною і вимагаємо від вас грошей, коней і худоби!

— Не побачите ви данини, поки не переможете мене в битві! — вигукнув шетландський лорд. — Викликаю тебе на поєдинок!

Чорний Родерик, звичайно, погодився: для цього він і приїхав на Шетландські острови. А перед початком поєдинку він відвів набік сина вдови і сказав йому:

— Коли ти побачиш, що я відступив на крок від супротивника, знай: я втрачаю сили. Коли я озирнуся на тебе вперше — значить, я програю битву. Коли ж я озирнуся вдруге — значить, сили зовсім покидають мене, і ти маєш зайняти моє місце. І якщо ти переможеш, ми поділимо з тобою всю здобич. Погоджуєшся?

Юному воїну нічого не залишалося, як підкоритися своєму панові.

І ось глава роду Макнейлів і шетландський правитель почали поєдинок. Вони кружляли берегом, видаючи бойові кличі й брязкаючи палашами. Здавалося спочатку, що наступає Чорний Родерик. Але ось він зробив крок назад, і правитель Шетландії накинувся на нього з потроєною силою. Чорний Родерик озирнувся на сина вдови, але тут супротивник притиснув його до скель. І Чорний Родерик озирнувся на сина вдови вдруге, і той кинувся в бій замість свого пана.

Чорний Родерик сподівався, що шетландський правитель швидко розправиться з юнаком, а за цей час він встигне перепочити і тоді з новими силами продовжить поєдинок. Ось як він планував позбутися двох ненависних йому ворогів одразу.

Однак син вдови виявився чудовим воїном, і незабаром стало зрозуміло, що шетландський правитель йому поступається.

І тут Чорний Родерик, ніби забувши про свої таємні плани, закричав:

— Убий, убій його! Він заслужив смерть!

І в той же мить голова правителя Шетландських островів впала на піщаний берег. Тільки тоді син вдови раптом очуняв. Йому став огидним вчинок, який він здійснив у запалі бою. Він зовсім не хотів убивати свого благородного супротивника: він збирався лише поранити його в чесному поєдинку.

У гніві обернувся він до свого пана.

— О, низький Макнейле! — вигукнув він. — Дивись, що ти змусив мене зробити! Це твоя вина, що я вбив невинну людину. Забирайся звідси, інакше, даю слово, я вб’ю тебе! Тепер я шетландський лорд, і ти не отримаєш з моїх островів ні пенні, ні травинки, ні самої поганої вівці!

Чорний Родерик звернувся по допомогу до своїх воїнів, але ті теж відступилися від нього. І йому не залишалося нічого іншого, як тікати до своєї галери. Ось так він зганьбив славне ім’я Макнейлів.

↑ Догори

Чорний Родерик

Інші казки