Два скрипачі зі Стратспі
Еластер і Джон — так звали двох скрипалів, які жили в Стратспі. Бідолахи з бідолахами були ці двоє. До того не щастило їм останнім часом, що вирішили вони податися до Інвернесу. І, звичайно, в дорогу вони вирушили пішки, а не в позолоченій кареті. А по дорозі заходили в села і там грали: іноді за кілька пеннів, а бувало, лише за вечерю чи за нічліг.— Сподіваюся, в Інвернесі нам пощастить більше, — сказав Еластер, коли вони були вже близько до мети.
— У будь-якому разі, гірше не буде, — сказав Джон, сумно поглядаючи на свої лахміття та на великий палець ноги, що визирав із черевика.
Але на жаль, в Інвернесі їх не чекала удача. Коли вони нарешті дісталися міста, настала зима, і земля сховалася під високими сугробами снігу. Скрипалі дістали з футлярів свої скрипки і заграли веселу джигу. Але на вулиці не було ні душі, і нікому було їх слухати. Добрі мешканці Інвернесу попряталися по домівках і грілися біля своїх вогнищ.
— Даремно ми стараємося, — зітхнув Джон. — Скрипки вбік, і пошукаймо краще, де б сховатися від цього злого вітру.
У цей час із темряви пустотної вулиці виник якийсь старий.
— Добрий вечір, джентльмени, — скрипучим голосом промовив він. — А ви, мабуть, музиканти?
— Саме так, — відповів Еластер. — Та тільки в таку ніч уся наша музика на вітер.
— І в кишенях вітер, і в шлунку вітер, — підхопив Джон. — Одним словом: горе ми скрипалі.
— Якщо погодитеся грати для мене, я наповню і ваші шлунки, і ваші кишені, — сказав старий.
Не встиг він закінчити, як Джон і Еластер підняли скрипки до підборіддя і…
Про таку вдалу зустріч вони навіть не мріяли!
— Ні-ні, — зупинив їх старий, кладучи руку Еластеру на плече. — Не тут. Ходіть за мною.
— Дивний старий, — встигнув шепнути на вухо своєму приятелю Джон.
— Е-е, за ним так за ним, — відповів Еластер. І старий рушив у дорогу, а скрипалі за ним.
Так вони дісталися до Тонаурічського пагорба. Піднявшись до середини пагорба, старий зупинився перед великим будинком. З вулиці здавалося, що в будинку ні душі. Світла не було, стояла мертва тиша. Старий піднявся сходами до масивних дверей, і, хоча він не встигнув постукати, двері перед ним безшумно розчинилися.
Скрипалі застигли на місці і в здивуванні подивилися один на одного. Джону стало моторошно, і він був готовий тікати без оглядки, якби Еластер не нагадав йому, що тут їх чекає тепло та гарна вечеря.
Роздратований затримкою, старий обернувся до двох друзів і сердито сказав, щоб вони поспішали, якщо не збираються порушити угоду. І лише скрипалі переступили поріг дивного будинку, як двері за ними безшумно зачинилися. Тут вони нарешті побачили світло і почули шум, крики та сміх. Старий провів їх ще через одні двері, і вони опинилися в розкішній бальній залі небаченої краси.
В куті стояв довгий стіл, заставлений дивовижними стравами. Від одного їхнього вигляду у Джона та Еластера слинки потекли.
За столом сиділи прекрасні дами та кавалери, розодягнені в шовк і атлас, всі в мереживах і прикрасах.
— Присідайте до столу і їжте, не соромлячись, — запросив друзів гостинний старий.
Але скрипалі не потребували особливого запрошення. Давненько їм не доводилося так повечеряти і стільки випити! І коли вони вже наїлися й напилися досхочу, Джон раптом помітив, що старий кудись зник. Він сказав про це своєму другові, на що той відповів:
— Чесно кажучи, як він виходив із зали, я не бачив, але в цьому дивному будинку мене ніщо не може здивувати. Вставай, Джон, бери свою скрипку, і давай зіграємо на подяку за таку чудову вечерю.
Скрипалі заграли, а розкішні кавалери та дами пішли танцювати. І чим швидше миготіли в повітрі смички, тим швидше кружляли танцюристи. Ніхто й не думав про втому. Еластеру та Джону здалося, що вони грають лише півгодини, коли раптом у залі знову з'явився той старий, так само несподівано, як і зник.
— Годі грати! — наказав він. — Скоро світанок. І вам час у дорогу.
З цими словами він вручив скрипалям по мішку з золотом.
— Але ми грали зовсім недовго і навіть не втомилися, за що ж нам стільки грошей? — запитав чесний Джон.
— Беріть і йдіть, — коротко відповів старий. Молоді люди слухняно взяли гроші та пішли, дуже задоволені своєю удачею.
Першим дивну зміну в оточенні помітив Еластер, коли вони були вже близько від міста.
— Звідки тут ці нові будинки? — здивувався він. — Ручуся, вчора ввечері на цьому місці був пустир.
— Ввечері було темно, — відповів Джон, — ти міг їх не помітити. До того ж ці будинки мені зовсім не здаються такими вже новими.
— А цей міст ти вчора бачив? — запитав Еластер.
— Точно не пам'ятаю, — відповів невпевнено Джон.
— Якби він був учора, ми б по ньому пройшли, адже так?
Джона почали розбирати сумніви. Все тепер здавалося йому не таким, як учора. Він вирішив звернутися до перехожого і з'ясувати, чи вони знаходяться там, де припускають. Але перший, кого вони зустріли, виявився дуже дивно одягненим паном, і, коли Джон запитав його про міст і будинки, він зі сміхом відповів, що вони стоять на цьому місці вже давним-давно. Прощаючись з ними, він знову засміявся, зауваживши:
— Ну й кумедна ви парочка! З костюмованого балу, чи що, йдете в цьому смішному старомодному вбранні?
Звичайно, новим їхнє вбрання назвати було не можна, але що в цьому смішного? І Джон з Еластером подумали, що нечемно сміятися з їхнього одягу, коли сам перехожий одягнений так незграбно. Однак, опинившись на вулицях міста, вони помітили, що всі чоловіки, жінки та діти одягнені так само незграбно і дивно. І в магазинах була виставлена дивна, незнайома одіж. І навіть розмовляли всі з якимось дивним, незнайомим акцентом. А самих скрипалів піднімали на сміх, коли вони зверталися до когось із запитаннями. І всі чомусь здивовано витріщали на них очі.
— Давай краще повернемося до Стратспі, — запропонував Еластер.
— Що ж, тут нас більше ніщо не тримає, — погодився Джон. — Та й люди тут мені не дуже подобаються. Вони поводяться з нами, як з якимись блазнями.
І друзі повернули назад, до Стратспі. Цього разу вони вже подорожували верхи — грошей у них було вдосталь, вони могли заплатити і за нічліг, і за обід з вином.
А на скрипці вони грали тепер лише для власного задоволення.
Але, діставшись до рідного міста, вони ледве впізнали його. Тут теж усе змінилося: і вулиці, і будинки, і мости, і люди — безперечно все.
Вони зайшли до фермера по молоко, а виявилося, що в нього вже нова дружина. У всякому разі, ні вони її не впізнали, ні вона їх. І діти, що грали перед школою, не привіталися з ними і не підбігли до них, як це робили зазвичай. Та й сама школа змінилася, ніби стала більшою, і дах їй перефарбували.
Тоді вони поспішили до свого найкращого друга Джеймса, місцевого коваля, щоб розповісти йому, яка їм випала удача, а заодно і запитати, з чого це раптом усе так змінилося в їхньому рідному Стратспі і як живуть їхні спільні друзі.
Однак і коваль виявився зовсім незнайомою людиною, яку раніше вони й не бачили, а про їхніх друзів він і слухом не чув.
Не на жарт стривожені молоді люди попрямували до церкви, сподіваючись там побачити когось із знайомих і в них розпитати, що ж таке сталося. Але церква теж виявилася вже не тією маленькою скромною церковцею, яку вони пам'ятали, а стала більшою, багатшою, тільки кладовище поруч із нею не змінилося.
Вони відчинили хвіртку і пішли стежкою між могилами. Раптом Еластер схопив Джона за рукав.
— Нічого дивного, що ми не застали коваля Джеймса вдома! — вигукнув він. — Ось його могила.
Не вірячи очам своїм, Джон уважно прочитав напис на могильній плиті.
— Але це ж неймовірно! — сказав він. — Коли три тижні тому ми покидали Стратспі, Джеймсу було всього двадцять з чимось років, точно як нам, а тут написано, що він помер у віці дев'яноста трьох років.
Друзі-скрипалі окинули поглядом інші могили. Усі їхні знайомі виявилися вже похованими тут.
— Тепер я все зрозумів! — вигукнув Еластер. — Тоді, в Інвернесі, ми грали для прекрасних фей та їхніх веселих кавалерів, а той старий, напевно, був сам їхній король! — І додав із сумом: — Ех, довго ж ми там грали. Занадто довго…
Так, ось так і буває: здається, провів у країні ельфів усього півгодини, а повернувся до рідних місць — і нікого не впізнаєш: хто постарів, а кого вже й на світі немає.
Як на крилах летить час у цій веселій, вічно молодій чарівній країні.
Інші казки
